Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-047-6
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)». Краткое содержание книги:
«Час Тирана. Прозріння 2084 року» — самостійний твір з майже детективним сюжетом, багато героїв якого знайомі нам з попередніх частин трилогії.
Роман, як і трилогія загалом, дає епічну картину подій української історії, містить у собі прозріння і пророцтва про долю України і виклики, що стоять перед народом, попереджає про майбутні небезпеки.
Напередодні свого 80-ліття Юрій Щербак — відомий письменник, дипломат, лікар і мислитель — подарував читачам філософський твір-антиутопію, сповнений пошуками християнських істин, гротеском та іронією, вірою в долю України.
Вже будучи кардиналом, примасом Словацької католицької церкви, Мікулаш Куцка зажив слави своїм фундаментальним твором «Мистецтво християнської любові і виклики Темряви» (2070). Книга ця була просякнута духом каяття за злочини і помилки католицької церкви, яка свого часу не змогла подолати суперечності між євангельською аскезою і відстороненістю Христа та його апостолів від мирських принад, та бажанням церкви побудувати не Град Божий, а Храм Земної Влади у всій його імперсько-римський цезаро-папській величі. «Можливо, прийдуть часи, — писав у епілозі своєї книги Папа, — коли розкішні храми Ватикану будуть перетворені на музеї високого мистецтва, а християни, об’єднані у вільні громади на кшталт тих, що існували у першому тисячолітті, молитимуться у скромних церквах, де глибше проявляється справжній дух братерства і солідарності. Християнство не повинно залякувати людей страшними карами земними і небесними, а дати глибоке розуміння праведних моральних істин, проголошених Ісусом Христом у його Нагірній проповіді. Тільки об’єднані любов’ю, а не страхом, євангельською мудрістю, а не максималістським фанатизмом, толерантністю, а не догматичною ненавистю, християни зможуть протистояти всім сучасним і майбутнім загрозам». Завершив книгу кардинал Куцка тривожною засторогою: «Великі мудреці древності — Плутарх і Цицерон — казали, що незадовго до народження християнства на берегах Егейського моря було чути таємничий голос, який провіщав: „Помер великий Пан!“ — античне божество, язичницьке втілення природи.
Ми не хочемо, щоб сьогодні на берегах морів та океанів прозвучав стогін: „Помер Христос!“ — що означало б, що померло християнство. Це стало б духовною катастрофою для всього людства, загибеллю цивілізації, переходом до іншої — дикунської самовбивчої стадії розвитку суспільства. Стало б остаточною перемогою Темряви».
Ця книга викликала запеклу дискусію в католицьких — і не лише — колах. З’явилися в майбутнього слов’янського Папи, — другого в історії Ватикану, — який очолив реформістське крило римської церкви, непримиренні вороги, які звинуватили його в руйнуванні священних основ католицизму. Особливу лють викликали реформи Климента XV, надто ж ліквідація целібату — безшлюбного статусу священиків. Причому це були так звані «м’які» реформи — кому подобався целібат, міг залишатися йому вірним. Але більшість римо-католицьких священиків, які потайки заздрили священикам православним, залюбки поодружувались, обзавелися дітьми й почувалися щасливими, скинувши зі своїх пліч гріх лицемірства, мужоложства й звинувачень у педофілії.
Зітхнувши, понтифік відійшов від вікна, подумавши, що безпрецедентний снігопад, який паралізував Рим, це також частина Божого плану, це Його нагадування людям про необхідність солідарності та взаємного порятунку.
Як зазвичай, о 7:00 AM з’явився у приватних папських покоях кардинал Саймс зі щоденною доповіддю про стратегічну ситуацію в світі та загрози для християнства. Проте цього разу кардинал почав з анекдотичного, не вартого уваги Папи Римського випадку дрібної крадіжки в електропоїзді FR-1. Папа поблажливо слухав розповідь кардинала, не перериваючи його, повертаючись думкою до ранкового сну: чому саме сьогодні наснився йому цей болісний сон — і яке одкровення несе він понтифіку? Однак поступово Климент XV повернувся до кардиналової розповіді, збагнувши, що початок січня 2084 року несе йому як главі римо-католицької церкви і всім християнам у світі великий виклик, на який потрібно дати відповідь.