Проект «Україна». Австрійська Галичина
- Автор: Литвин Николай Романович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7612-0
- Жанр: История
Электронная книга - «Проект «Україна». Австрійська Галичина». Краткое содержание книги:
Газета «Дневник руський» у жовтні 1848 р. в статті «Слово о Русі і її становищі політичеськім» писала, що Т. Шевченко «сегодня уважаний єсть яко мученик справи руськой вольності… Патріотичеські письма Шевченка звісні суть в всей Малой Росії й Україні і много причиняються до взбудженія Духа». І. Вагилевич на сторінках цієї газети називав Т. Шевченка знакомитим поетом, у віршах якого «повно ревного чуття», зазначивши при тому, що в рукопису залишається його поема «Кавказ», яка не має собі рівних в літературі. В тій самій газеті польський поет Генрик Яблонський надрукував вірша «Мученикам вольності з року 1847», в якому оспівував кирило-мефодіївців як борців і мучеників «за свободу, за вольність братій». Звістки про участь Т. Шевченка в антиурядовій організації, його боротьбу засобами поетичного слова за свободу народу сприяли популярності поета в очах галицької інтелігенції.
Розгорнувся аматорський театральний рух. Перші кроки львівського українського театру були пов’язані з широким використанням драматургії Наддніпрянської України. 26 жовтня 1848 р. група аматорів у Львові поставила перероблену І. Озаркевичем «Наталку Полтавку» І. Котляревського під назвою «Дівка на відданню, або На милування нема силування». 21 листопада 1848 р. глядачі побачили другу виставу п’єси, а 24 лютого 1849 р. було поставлено п’єсу «Москаль-чарівник» І. Котляревського. Українські вистави мали великий успіх, будили серед народу патріотичні почуття, любов до рідної культури. Досягнення аматорського театру 1848–1849 рр. заклали основу для подальшого розвитку театрального руху, організації у Львові 1864 р. першого в Галичині професійного українського театру.
Визначними подіями були також народний фестин у Львові 3 травня 1849 р. — у першу річницю скасування панщини — та заснування 1849 р. з ініціативи Головної Руської Ради Народного дому у Львові, який став на якийсь час осередком культурного і наукового життя українського населення Галичини.
Польсько-українська конфронтація. Політизація українського національного руху в Галичині, створення ним власних національно-політичних і культурно-освітніх структур, висунення і поступова реалізація програми національного самоствердження українців на території їх компактного проживання — східній частині Галичини — в рамках конституційної Австрійської монархії стало великою несподіванкою для польських громадських кіл, які й далі уявляли себе єдиними повноправними господарями краю. Ставлячи своєю кінцевою метою відбудову Польської держави в кордонах 1772 р. з включенням до неї частини українських земель, вони не визнавали за населенням цих земель, у тому й Східної Галичини, права на національну незалежність і український рух сприйняли вкрай негативно. Вони далі дотримувалися застарілих стереотипів, вважаючи українців частиною польського народу, яка відрізнялась від поляків тільки релігійним обрядом, їхню мову — діалектом польської мови, а культуру і літературу — складовою частиною культури й літератури польської.
Розрив цього уявного зв’язку був визнаний польською стороною за зраду польських національних інтересів. Польська громадськість виступала проти українського руху, об’єднавшись в антиукраїнський демократично-ліберально-шляхетський блок. Польські політики намагалися насамперед перешкодити заснуванню Головної Руської Ради і, прибувши на її установче засідання у митрополичій палаті при соборі Св. Юра, старалися переконати присутніх у недоцільності її створення й пропонували приєднатись до Центральної Ради Народової та спільно працювати для справи відродження Речі Посполитої, зустрівши, однак, категоричну відмову від такої спілки та висловлення бажання русинів самостійно відстоювати свої національні права. Не мала успіху й спеціальна делегація Центральної Ради Народової до голови Головної Руської Ради єпископа Григорія Яхимовича з подібними пропозиціями.
Зазнавши невдачі, Центральна Рада Народова інспірувала створення на противагу Головній руській Раді на початку травня 1848 р. з представників сполонізованої української шляхти та інтелігенції підконтрольної їй організації «Руський Собор» з метою спрямування українського руху в пропольське русло. Його друкованим органом стала газета «Дневник руський». Не одержавши, однак, підтримки українського населення, ця організація на початку жовтня 1848 р. самоліквідувалась і приєдналась до Центральної Ради Народової як філія.
Центральна Рада Народова разом з «Руським Собором» вислала на Слов’янський з’їзд до Праги спільну делегацію для нейтралізації маніфестування на форумі автономістських аспірацій делегації Головної Руської Ради. На сторінках періодичного органу Центральної Ради Народової «Gazeta Narodowa» нав’язливо вміщувалися відозви, статті та інші матеріали, в яких під звуки закликів до братерства, єдності та згоди з русинами заперечувалися їх права на реалізацію своїх емансипаційних змагань, а репрезентантку українського руху Головну Руську Раду цьковано як знаряддя придушення свободи.