Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
87. Але майже всі були згідні з тим, що він прагнув, аби йому випало померти такою смертю. Адже колись, читаючи у Ксенофонта про те, як цар Кір, важко хворіючи, давав розпорядження щодо свого похорону, то жахався такої повільної смерті, бажаючи собі швидкої та раптової. А ще, напередодні вбивства, в розмові при обіді в Марка Лепіда про найкращий кінець життя, надавав перевагу швидкому та неочікуваному.
88. Загинув Цезар на п’ятдесят шостому році життя і був зарахований до числа богів — не лише за формальними постановами, але й за переконанням народу. А ще на ігрищах, які вперше влаштував на його честь наступник Август, протягом семи днів сяяла комета, підносячись над горизонтом близько одинадцятої години[101]: тоді й почали вірити, що душу Цезаря прийняли на небі, і через це корону його статуї було прикрашено зіркою. Вхід у курію, де був убитий, вирішили замурувати, день травневих ід назвати днем Батьковбивства, і в цей день більше ніколи не збирати сенат.
89. З усіх заколотників майже ніхто не пережив його більше, аніж на три роки, чи не помер своєю смертю. Усі вони були засуджені й загинули в різний спосіб: хто — у кораблетрощі, хто — у бою, а деякі навіть убили себе тим же мечем, який підняли на Цезаря.
2
Август
1. Багато хто засвідчує, що рід Октавіїв був особливим у Велітрах[102]. Адже й вуличка в центральній частині міста віддавна звалася Октавієвою, і жертовник видно неподалік, також присвячений Октавіям. Цей чоловік певний час був полководцем у війні із сусідніми племенами. Коли ж одного разу він приносив жертву Марсові, і прийшла несподівана звістка про раптовий напад ворогів, то вихопив з полум’я напівсирі нутрощі тварини і приніс їх у жертву такими, як були[103]. Виступивши тоді проти ворога, здобув перемогу. Тоді й видали постанову, в якій говорилося, щоб надалі у такий сам спосіб приносили жертву Марсові, а решту віддавалося Октавіям.
2. Цю родину разом з іншими меншими родинами цар Тарквіній Пріск увів до сенату, а згодом Сервій Тулій перевів її в патриції. Дещо пізніше родина знову перейшла до плебеїв, і аж після довшого часу Божественний Юлій повернув її назад у патриції. Першим з цієї родини, кого народним голосуванням обрали на керівну посаду, був Гай Руф. 2. Він став квестором і породив синів Гнея і Гая, від яких утворилися дві гілки родини Октавіїв різних станів: Гней та всі його нащадки займали найвищі посади, тоді як Гай та його нащадки, чи то за долею, чи за волею перебували в сані вершників аж до Августового батька. Прадід Августа під час другої Пунічної війни служив у Сицилії як військовий трибун під командуванням Емілія Паппи. Дід же його вдовольнявся провінційними посадами, і в достатку та спокої дожив до похилого віку. 3. Але це кажуть інші, сам же Август говорить лише про те, що народився у древній та багатій вершницькій родині, в якій вперше сенатором став його батько. Марк Антоній докоряє йому прадідом, який був вільновідпущеником і плів линви поблизу Турина, а дід був лихварем. Це все, що я міг віднайти про родичів Августа по лінії батька.
3. Гай Октавій, його батько, вже замолоду був багатий та поважаний, і я дивуюся, що дехто говорить, що він був лихварем, роздавав хабарі під час виборів та виконував різні обов’язки в таборі: вихований у достатку, легко досяг високих посад і достойно поводився на них. Опісля претури за жеребом дістав Македонію, і, отримавши особливе завдання від сенату, по дорозі туди знищив загін рабів-утікачів Спартака й Катиліни, що утримував землі поблизу Турина. 2. Керуючи провінцією, виявляв таку ж справедливість, як і сміливість: бессів та фракійців[104] розбив у великій битві, а з союзниками поводився настільки чесно, що Марк Цицерон у листах (що навіть збереглися) спонукає та переконує свого брата Квінта, який у цей же час був проконсулом Азії та користувався не зовсім доброю славою, наслідувати свого сусіда Октавія щодо поведінки з союзниками.
4. Повертаючись із Македонії, раптово помер, перш ніж встиг висунути свою кандидатуру на посаду консула. Після себе залишив Октавію Старшу, що народилася від Анхарії, та Октавію Молодшу й Августа, що від Атії. Атія була донькою Марка Атія та Юлії, сестри Гая Цезаря. Батько Бальба походив з Арицина[105], і в його роді була ціла плеяда сенаторів, а матір його була у тісних родинних зв’язках з Помпеєм Великим. Виконував обов’язки претора, був у колегії Двадцяти, розподіляючи землі Кампану згідно з Юлієвим законом. 2. Однак той же Антоній, намагаючись очорнити й материнське походження Августа, стверджував, що його прадід походив з Африки, і мав олійну крамницю, а потім — пекарню в Ариції. Також Кассій Парменійський у своєму листі обмовляє Августа, наголошуючи, що він є онуком не лише пекаря, але також і лихваря: “Матір твоя спечена з грубої арицинської муки, а замісив тісто брудними руками нерулонський[106] міняйло”.
101
За годину до заходу сонця.
102
Місто у південному Лації, сучасне Велетрі.
103
Це вважалося порушенням традиції.
104
Племена на Балканському півострові.
105
Місто в Лації, сьогодні Риція.
106
Місто Нерул на півдні Італії.