Мистецтво і життя. Збірник

«Слід покарати Персеполіс чи зруйнувати його?» — питає в Бабука геній Ітюріель. Бабук байдуже спостерігає місто. Він присутній під час кровопролитного бою, де солдати і з того, і з другого боку не розуміють, чому вони вбивають і гинуть самі. Але ця битва демонструє і численні приклади мужності і людяності. Він входить у Персеполіс, де бачить обірваних, потворних людей; храми, де ховають мертвих під звуки пронизливих, безладних голосів; жінок легкої поведінки, до яких залицяються судові чиновники. Та, продовжуючи свій шлях, Бабук бачить і інші, гарніші храми, і розумний, чемний народ, чесний у торговельних справах, який глибоко шанує свого короля. Досить швидко починає він любити це місто, іноді лихомовне, легковажне, але разом з тим тихе, гарне і розумне. І коли він розповідає про все генію Ітюріелю, той вирішує не пробувати навіть поліпшувати Персеполіс, а «лишати світу йти, як він іде, бо коли все й не так добре, то в усякому разі терпиме».

У «Задігу» Вольтер сягає глибше. Шляхом мудрих притч він показує, що з нашого боку було б зухвалістю твердити, ніби світ поганий тільки тому, що ми бачимо деякі його хиби. Ми не знаємо майбутнього, не знаємо того, що уявні помилки Творця — запорука нашого спасіння. «Немає, — говорить ангел Задігу, — такого зла, яке не породжувало б добро. — А що, — сказав Задіг, — коли було б тільки добро і не було зла? — Тоді, — відповідав ангел Ієзрад, — цей світ був би іншим світом; зв’язок подій визначив би інший премудрий порядок. Але цей інший, довершений порядок можливий тільки там, де вічно перебуває верховна істота…» Висновок, який не можна вважати неспростовним; бо коли бог добрий, то чому ж він не створив світ за цим безсмертним і довершеним зразком? Коли він всемогутній, то чому, створюючи світ, не позбавив його страждань?

Вольтер був досить розумний, щоб не ставити собі такі питання. Але в «Мікромегасі» він розвіює ілюзії. Мікромегас, житель Сіріуса, відбуває у супроводі одного з жителів Сатурна у подорож по планетах. Одного разу велетень потрапляє на Землю, де знаходить майже невидимі мікроскопічні істоти. Він дуже здивований, почувши, що ці атоми розмовляють одне з одним, і обурений їх безмежною зарозумілістю. І тут одна з цих маленьких комашок у квадратному ковпачку каже Мікромегасу, що «їй відомі всі таємниці буття, бо все це викладено у «Зведенні» Фоми Аквіната»[42]. «Вона зміряла очима обох жителів небес і оголосила їм, що їх власні особи, їхні світи, їхні сонця і їхні зірки — все було створено тільки для людини». Ці слова викликають у нього гомеричний регіт.