Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Вона притлумила в собі ридання. Друзі сиділи так тісно, що Ронові важко були висмикнути руку, щоб обняти Герміону за плечі. Скрімджер повернувся до заповіту.

— "Гаррі Джеймсу Поттеру", — прочитав він, а в грудях у Гаррі аж стислося від хвилювання, — "я заповідаю снич, упійманий ним у його першому в Гоґвортсі квідичному матчі, як нагадування про нагороди, що здобуваються наполегливістю і вмінням".

Коли Скрімджер витяг крихітного, завбільшки з горішок, золотистого м'ячика, той досить кволо затріпотів срібними крильцями, а Гаррі відчув явне розчарування.

— Навіщо Дамблдор залишив тобі снич? — запитав Скрімджер.

— Не маю поняття, — відповів Гаррі. — Мабуть, через те, що ви прочитали… щоб нагадати мені, що можна здобути, якщо бути… наполегливим.

— Гадаєш, це просто символ на згадку?

— Мабуть, так, — сказав Гаррі. — Бо що ж іще це може бути?

— Тут я запитую, — Скрімджер підсунув своє крісло трошки ближче до диванчика. Надворі смеркало. Весільне шатро за вікнами нависало над живоплотом, мов біла примара.

— Я помітив, що святковий торт теж у формі снича, — допитував Гаррі Скрімджер. — Чого б це?

Герміона глузливо розсміялася.

— О, це не можна пов'язувати з тим фактом, що Гаррі чудовий ловець, це було б занадто очевидно, — знущалася вона. — А в цукровій глазурі, мабуть, приховано таємне послання від Дамблдора!

— Навряд чи в глазурі щось приховано, — сказав Скрімджер, — а от снич може бути прекрасною схованкою для маленького предмета. Думаю, ви знаєте чому?

Гаррі знизав плечима. А от Герміона на це відповіла. Гаррі подумав, що прагнення правильно відповідати стало такою її міцною звичкою, що вона просто не спроможна стриматися.

— Бо сничі володіють пам'яттю плоті, — пояснила вона.

— Що?! — вигукнули одночасно Гаррі й Рон. Обидва вважали, що Герміонині квідичні знання нічого не варті.

— Правильно, — підтвердив Скрімджер. — До снича не торкаються голими руками, перш ніж його випустять на полі, бо навіть майстер, що його виготовляє, робить це в рукавицях. Снич так зачаклований, що визначає, хто перший до нього торкнувся, якщо його вловили два ловці одночасно і виникла суперечка. Цей снич, — підняв він угору крихітний золотистий м'ячик, — пам'ятатиме твій доторк, Поттере. Я припускаю, що Дамблдор, попри всі його вади, мав видатні чаклунські здібності і міг зачарувати цього снича так, щоб він відкривався тільки тобі.

Серце Гаррі закалатало. Він був упевнений, що Скрімджер не помиляється. Що зробити, щоб не торкатися снича голими руками на очах у міністра?

— Ти нічого не кажеш, — сказав Скрімджер. — Може, ти вже знаєш, що міститься в сничі?

— Ні, — заперечив Гаррі, міркуючи, як удати, ніби торкається снича, і не торкнутися насправді. Якби ж він володів виманологією, добре володів — він би прочитав Герміонині думки; він просто відчував, як гуде її мозок.

— Тримай, —тихо сказав Скрімджер.

Гаррі подивився в жовті міністрові очі й зрозумів, що вибору немає, треба скоритися. Простяг руку, а Скрімджер нахилився й навмисне поволі поклав снича на Гарріну долоню.

Нічого не сталося. Коли Гаррі стис пальцями снича, його втомлені крильця затріпотіли й завмерли. Скрімджер, Рон і Герміона пожадливо вдивлялися в м'ячик, частково закритий пальцями — мовби сподівалися, що він на щось перетвориться.

— Ефектна сцена, — холоднокровно промовив Гаррі. Рон з Герміоною засміялися.

— Це все, мабуть? — Герміона зробила спробу встати з диванчика.

— Не зовсім, — настрій у Скрімджера помітно погіршився. —Дамблдор залишив тобі в спадок ще одну річ, Поттере.

— І що ж це? — знову відчув хвилювання Гаррі. Цього разу Скрімджер не став читати заповіт.

— Меч Ґодрика Ґрифіндора, — сказав він.

Герміона й Рон заціпеніли. Гаррі пошукав очима інкрустоване рубінами руків'я, однак Скрімджер не поспішав витягати меча зі шкіряного капшука, який, власне, був явно замалий для меча.

— То де ж він? —запитав Гаррі з підозрою.

— На жаль, — відповів Скрімджер, — Дамблдор не був власником цього меча, щоб передавати його в спадщину. Меч Ґодрика Ґрифіндора — важливе історичне надбання, що належить…

— Він належить Гаррі! — гаряче заперечила Герміона. — Меч сам його обрав, це Гаррі його знайшов, це йому меч з'явився з Сортувального Капелюха…

— Згідно з достовірними історичними джерелами, цей меч може з'явитися будь—якому достойному ґрифіндорцеві, — повідомив Скрімджер. — Та це не робить його винятково власністю Поттера, хоч би що там вирішив Дамблдор. — Скрімджер почухав свою неголену щоку, свердлячи очима Поттера. — Як ти думаєш, чому?…

— Дамблдор хотів подарувати мені меча? — договорив за нього Гаррі, ледве стримуючи роздратування. — Може, подумав, що він прикрасить мою стіну?

— Це не жарти, Поттере! — прогарчав Скрімджер. — Може, Дамблдор вірив, що тільки мечем Ґодрика Ґрифіндора можна завдати поразки спадкоємцю Слизерина? Може, він хотів віддати тобі цього меча, Поттере, бо вірив, як і багато хто, що саме тобі судилося знищити го—Кого—Не—Можна—Називати?

— Цікава теорія, — незворушно відказав Гаррі. — Чи хтось колись пробував штрикнути цим мечем Волдеморта? Може, міністерству варто залучити до цього своїх працівників, а не гаяти'час на дослідження світлогасників чи замовчу вання втеч з Азкабану? Ви що, пане міністре, замикаєтесь у кабінеті, щоб розібрати снича? Люди гинуть, я сам був за волосину від смерті, Волдеморт гнався за мною, він убив Дикозора, проте міністерство про це не зронило ні слова, всі мовчать, наче води в рот понабирали! І ви ще сподіваєтеся на нашу з вами співпрацю?!