Непрохані гості
- Автор: Головачёв Василий
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: “Веселка”
- Переводчик: Борис Петрович Рогоза
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Непрохані гості». Краткое содержание книги:
ВІТОЛЬД СОСНОВСЬКИЙ
З висоти триста метрів Ховенвіп виглядав інакше, ніж з горизонталі Землі. Я довго розглядав хаос чудернацьких криваво-червоних гребенів, колон, фестонів і шпилів, з-поміж яких проглядалися іноді рівні, як стіл, ділянки, і мене дедалі більше захоплювала краса цього дикого куточка природи, не торкнутого хоча б зовні людськими руками. Тепер нам належало розібратися в тому, що ж люди спорудили в надрах цих гір і заради чого вони колись посягнули на таку красу, що не повторюється в жодному з районів Землі.
— Ще не намилувався? — підійшов до мене Гнат. З ним був невисокий, але кремезний — такий собі гриб-боровик — начальник літаючої лабораторії БІІМ на прізвище Юранов. У начальника були сиві скроні й крижані очі.
— Панорама справді чудова, — кинув погляд униз Юранов.
Літаюча лабораторія — шестикутна платформа розміром з третину поля зимового стадіону, накрита прозорим ізсередини куполом, повільно дрейфувала на південний схід над заповідником Ховенвіп. Дев’ять осіб її екіпажу готувалися до пуску апаратури науково-дослідного комплексу.
— Отже, що мені вводити до програми? — звернувся до Гната начальник БІІМу. — Яка сфінктура об’єкта?
— Сфінктура?
— Що, незнайомий термін? Ввели його близько двохсот років тому, і походить він од слова сфінкс. Означає ступінь загадковості об’єкта, якісні характеристики його таємничості.
— У такому разі сфінктура плато Ховенвіп — штучні споруди в його надрах: тунелі, машини, апаратура, кабелі й хвилеводи зв’язку, енерговоди і тому подібне.
— Годиться. Цей комплекс проходить останні польові випробування перед закидкою далекої зоряної, і ваш запит вирішили задовольнити в першу чергу. Після Ховенвіпу нам належить працювати під водою — це вже замовлення археологів.
Вони попростували кільцевим коридором до виходу в центральний розподільний зал лабораторії, розмовляючи на ходу. Я поплентався позаду, з одного боку, захоплений вражаючою дикою красою Ховенвіпу, з другого — усвідомлюючи свою непотрібність на борту цього летючого левіафана.
Зал лабораторії був круглий, з прозорою стелею і мерехтливими стінами від панорамного віому, що працював вхолосту. Біля пульта управління інтелектронними системами сиділи оператори в чорно-голубих комбінезонах з короткими рукавами. Навпроти входу до залу в суцільному кільці віому виступала ніша, в глибині якої ховалися ще один пульт і крісло. Юранов попрямував одразу до ніші й поманив нас за собою.
— Це пульт пілота і начальника дослідницької групи. На час випробувань командую парадом я. Сідати не пропоную — нікуди, тож доведеться потерпіти.
Начальник сів у крісло, звично ткнув пальцем у квадрат сенсора загального вмикання.
— Увага! Сфінктура третього типу, клас підземний, ступінь безпеки не визначений, приймаємо індекс Б-13. Готовність три хвилини.
Я з цікавістю виглянув з ніші у зал. Оператори лабораторії вже надягали їжакуваті шоломи емканів — контакторів думкокерування, по залу розбіглися, мовби розсипані пригорщею, дивні звуки: попискування, тоненькі дзвіночки, шелести, приглушені басовиті гудки.
— Людей унизу немає? — оглянувся начальник лабораторії. — Чи можемо ми використати жорстку компоненту у випромінюванні інтравізорів?
— Людей унизу не повинно бути, — сказав Гнат, подумав і додав: — Але цілком гарантувати не можу. Наші патрулі, звичайно, прочесали Ховенвіп зранку, перед запуском БІІМу, одначе…
— Зрозуміло.
Юранов неквапом натягнув емкан і натиснув червоний ґудзик кнопки в кутку пульта. Над лісами і гірським хаосом Ховенвіпу розляглося виття сирени.
Стіни ніші стали прозорими, зник зал за спиною, ми зависли в повітрі без опори. За той час, поки тривала наша розмова, лабораторія досягла сірої рівнини, майже позбавленої рослинності.
— Звідки почнемо? — звернувся Юранов до Гната.
Той, примружившись, глянув на сонце, знайшов ділянку плато, від якої ми встигли віддалитися на кілька кілометрів, і ривком показав на неї.
— Орієнтир — білий прапор ліворуч, біля двох печер.
— Бачу.
На пульті зметнулися світлові стріли і збіглися в червоний напис: “Пуск програми”.
Над скелями знову розляглося грізне виття сирени.
Лабораторія пройшла над стіною.
Із залу за спиною долинули пожвавлені голоси операторів. Я з цікавості висунув голову із-за світлозавіси й здивувався: зал тонув у темряві, лиш навпроти кожного пульта, слабко освітленого ілюмінацією індикаторів, мерехтіли об’єми дисплеїв, не розсіваючи мороку вже на відстані простягнутої руки. Зненацька лабораторія уповільнила рух.