![Дванадцять стільців [Двенадцать стульев] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/1/3/6/dvanadcyat-stilciv-dvenadcat-stulev-download.jpg)
Дванадцять стільців [Двенадцать стульев]
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Серия: Остап Бендер #1
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців [Двенадцать стульев]». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
Панотець примірився, люто пнув предводителя в пах, — той аж зігнувся.
— Це не ваше майно.
— А чиє ж?
— Не ваше.
— А чиє ж?
— Не ваше, не ваше.
— А чиє ж, чиє?
— Не ваше.
З таким шипінням вони несамовито брикались.
— А чиє ж це майно? — верескнув предводитель, затопивши ногу в живіт святому панотцеві.
Перемагаючи біль, святий панотець твердо сказав:
— Це націоналізоване майно.
— Націоналізоване?
— Так, так, націоналізоване.
Говорили вони з такою надзвичайною швидкістю, що слова зливались.
— Ким націоналізоване?
— Радянською владою! Радянською владою!
— Якою владою?
— Владою трудящих.
— А-а-а!.. — сказав Іполит Матвійович, холонучи. — Владою робітників і селян?
— Та-а-ак-с!
— М-м-м!.. То, може, ви, святий отче, партійний?
— М-можливо!
Тут Іполитові Матвійовичу урвався терпець і, крикнувши «можливо?», він смачно плюнув в добре обличчя панотця Федора. Панотець Федір негайно плюнув в лице Іполитові Матвійовичу і теж влучив. Стерти слину було нічим: руки держали стілець. Іполит Матвійович випустив звук, немов розчинилися двері, і щосили штовхнув ворога стільцем. Ворог упав, тягнучи за собою засапаного Вороб'янінова. Боротьба точилась у партері.
Раптом щось тріснуло: одламались відразу обидві передні ніжки. Забувши один про одного, супротивники заходились шматувати горіхове скарбосховище. Із сумним криком чайки лопнув англійський ситець у квіточках. Спинка відлетіла, відкинута могутнім поривом. Скарбошукачі рвонули рогожу разом з мідними ґудзиками і, здираючи об пружини руки до крові, запустили пальці в шерстяну набивку. Стривожені пружини співали. Через п'ять хвилин стілець було обгризено. Від нього лишились ріжки та ніжки. Увсебіч котилися пружини. Вітер носив гнилу шерсть по пустирю. Гнуті ніжки лежали в ямі. Діамантів не було.
— Ну що, знайшли? — спитав Іполит Матвійович, задихаючись.
Панотець Федір, весь укритий шматками шерсті, одсапувався і мовчав.
— Ви аферист! — крикнув Іполит Матвійович. — Я вам морду наб'ю, панотче Федоре!
— Руки короткі, — одказав батюшка.
— Куди ж ви підете весь у пуху?
— А вам яке діло?
— Соромно, батюшко! Ви просто злодій!
— Я у вас нічого не вкрав!
— Як же ви довідались про це? Використали в своїх особистих інтересах таємницю сповіді? Дуже добре! Дуже гарно!
Іполит Матвійович з обурливим «пфуй» покинув пустир і, чистячи на ходу рукава пальта, попростував додому. На розі вулиці Ленських подій і Єрофеївського провулка Вороб'янінов побачив свого компаньйона. Технічний директор і головний керівник концесії стояв трохи одвернувшись, піднявши ліву ногу, — йому чистили замшевий верх черевиків канареєчним кремом. Іполит Матвійович підбіг до нього. Директор безтурботно мугикав «Шимі»:
— Ну, як житловідділ? — спитав він діловито і одразу ж додав: — Заждіть, не розповідайте, ви надто схвильовані, охолоньте.
Видавши чистильникові сім копійок, Остап узяв Вороб'янінова попід руку і потяг його вулицею. Все, що розповів схвильований Іполит Матвійович, Остап вислухав з великою увагою.
— Ага! Невелика чорна борідка? Так-так! Пальто із смушевим коміром? Розумію. Цей стілець з богадільні. Куплений сьогодні вранці за три карбованці.
— Та ви заждіть…
І Іполит Матвійович розказав головному концесіонерові про всі підлоти панотця Федора. Остап спохмурнів.
— Кисла справа, — сказав він, — печера Лейхтвейса. Таємничий суперник. Його треба випередити, а морду йому ми завжди помацати встигнемо.
Поки друзі закушували в пивній «Стенька Разін» і Остап добував відомості, в якому домі був раніше житловідділ і яка установа міститься в ньому тепер, день кінчився.
Золоті битюги знов стали коричневими. Діамантові краплі холоділи на льоту і падали із дзвоном на землю. У пивних і ресторані «Фенікс» пиво піднялося в ціні: настав вечір. На Великій Пушкінській засвітились електричні лампи і, повертаючись додому з першої весняної прогулянки з барабанним тупотом пройшов загін піонерів.
Тигри, перемоги і кобри губплану таємничо світилися під місяцем, що входив у місто.
Ідучи додому з примовклим раптом Остапом, Іполит Матвійович подивився на губпланівських тигрів і кобр. За його часів тут містилася губернська земська управа, і громадяни дуже пишалися кобрами, вважаючи їх за старгородську славну пам'ятку.