![Дванадцять стільців [Двенадцать стульев] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/1/3/6/dvanadcyat-stilciv-dvenadcat-stulev-download.jpg)
Дванадцять стільців [Двенадцать стульев]
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Серия: Остап Бендер #1
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців [Двенадцать стульев]». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
— Це що, на машинному маслі?
— Їй-богу, на чистому вершковому! — мовив Альхен, червоніючи до сліз. — Ми купуємо на фермі.
Йому було дуже соромно.
— А втім, це пожежної небезпеки не становить, — зауважив Остап.
На кухні стільця теж не було. Була тільки табуретка, на якій сидів кухар у фартуху й ковпаку з туальденору.
— Чому це у вас все убрання сірого кольору, та й намітка така, що нею тільки вікна витирати?
Сором'язливий Альхен нахилив лоба ще нижче.
— Кредитів відпускають недосить.
Він був огидний самому собі.
Остап із сумнівом глянув на нього й сказав:
— До пожежної охорони, яку я в даний момент репрезентую, це не стосується.
Альхен злякався.
— Проти пожежі, — заявив він, — у нас вжито всіх заходів. Є навіть піногон-вогнегасник «Еклер».
Інспектор, заглядаючи по дорозі в комори, неохоче попрямував до вогнегасника. Червоний жерстяний конус, хоч і був єдиною в домі річчю, що стосувалася до пожежної охорони, викликав в інспектора особливе роздратування.
— На товчку купували?
І, не діждавши відповіді наче громом побитого Олександра Яковича, зняв «Еклер» з іржавого гвіздка, без попередження розбив капсулу і швидко повернув конус догори. Але замість сподіваного пінного струму конус викинув із себе тонке шипіння, що нагадувало старовинну мелодію «Коль славен наш господь в Сионе».
— Звичайно, на товчку, — потвердив Остап свою попередню думку і повісив співучий вогнегасник на старе місце.
У супроводі шипіння вони пішли далі.
«Де ж він може бути? — думав Остап. — Це мені починає не подобатись». І він вирішив не покидати туальденорового палацу доти, доки не дізнається про все.
За цей час, поки інспектор і завгосп лазили по горищах, знайомлячись з усіма деталями протипожежної охорони і розміщенням коминів, 2-й будинок Старсоцзабезу жив своїм звичайним життям.
Обід був готовий. Запах підгорілої каші помітно дужчав і переміг всі інші кислі запахи дому. У коридорах зашелестіло. Бабусі, несучи поперед себе в обох руках жерстяні мисочки з кашею, обережно виходили з кухні і сідали обідати за спільний стіл, намагаючись не дивитися на розвішані в їдальні гасла, складені персонально Олександром Яковичем і художньо виконані Олександрою Яківною. Гасла були такі:
«ЇЖА — ДЖЕРЕЛО ЗДОРОВ'Я»
«ОДНЕ ЯЙЦЕ МАЄ В СОБІ СТІЛЬКИ Ж ЖИРІВ,
СКІЛЬКИ 1/2 ФУНТА М'ЯСА»
«СТАРАННО ПЕРЕЖОВУЮЧИ ЇЖУ, ТИ ДОПОМАГАЄШ СУСПІЛЬСТВУ»
«М'ЯСО — ШКІДЛИВЕ»
Всі ці святі слова викликали у бабусь спогади про втрачені ще до революції зуби, про яйця, що зникли приблизно о тій самій порі, про м'ясо, що поступається жирами перед яйцями, а можливо, і про суспільство, якому вони не мали змоги допомагати, старанно пережовуючи їжу.
Крім бабусь, за столом сиділи Сидір Якович, Панас Якович, Кирило Якович, Олег Якович і Паша Емільович. Ні віком, ні статтю ці молоді люди не гармонували із завданням соціального забезпечення, зате чотири Яковичі були юні брати Альхена, а Паша Емільович — двоюрідний племінник Олександри Яківни. Молоді люди, серед яких найстарший був тридцятидвохлітній Паша Емільович, не вважали своє життя в будинку соцзабезу за щось ненормальне. Вони жили в домі на правах бабусь, у них теж були казенні постелі з ковдрами, на яких було написано «Ноги», одягнені вони були, як і бабусі, в мишачий туальденор, але, мавши молодість і силу, вони харчувались краще за вихованок. Вони крали в домі все, що не встигав украсти Альхен. Паша Емільович міг злопати за одним присідом два кілограми тюльки, що він одного разу й зробив, лишивши весь дім без обіду.
Не встигли бабусі як слід розсмакувати кашу, як Яковичі разом з Емільовичем, проковтнувши свої порції і відригуючи, встали з-за столу і пішли на кухню шукати чогось їстівного.
Обід тривав далі. Бабусі загомоніли:
— Зараз нажеруться, почнуть пісень горлати!
— А Паша Емільович сьогодні ранком стілець з червоного кутка продав. З чорного ходу виніс перекупникові
— Побачите, п'яний прийде сьогодні…
У цю хвилину розмову вихованок увірвало трубне шмаркання, що заглушило навіть безупинний спів вогнегасника, і коров'ячий голос почав:
— … нахід…
Бабусі, пригнувшись і не оглядаючись на гучномовець, що стояв у кутку на митому паркеті, їли далі, сподіваючись, що їх мине чаша сія. Але гучномовець бадьоро вів далі:
— Евокррраххх видусоб… цінний винахід. Залізничний майстер Мурманської залізниці товариш Сокуцький, — Самара, Орел, Клеопатра, Устина, Царицин, Климентій, Іфігенія, Йорк, — Со-куць-кий…