У відкритому морі
- Автор: Капица Петр Иосифович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «У відкритому морі». Краткое содержание книги:
Чижеєву захотілося самому запустити двигун «Дельфіна» і пройтися на катері в море, але його запал охолов від математичних обчислень бороданя Калузького: пального лишалося тільки на сім годин плавання, його не можна було витрачати на легковажну прогулянку.
— Де ж дістати пального?
— Для цього, — сказав Калузький, — треба пограбувати аптечний склад і авіаційну маслобензозаправку.
Калузький напевно перебільшив кількість необхідних елементів, щоб відбити у моториста бажання без потреби витрачати пальне.
— Для такого катера ми з Восьмьоркіним любісіньку аптеку розгромимо. Якщо треба, дві бензозаправки дістанемо, — запевняв Чижеєв,
Але навіть найщедріші обіцянки не могли б задобрити ощадливого інженера. Пального він так і не дав.
Щоб підбадьорити засмучених скупістю Калузького друзів, Тремихач вирішив показати їм печерний хід на сушу.
Побачивши перед тунелем розбиту вдрізки міцну скелю, Чижеєв здивувався:
— Як це ви вдвох пробили таку стіну?
— За нас амонал і математика Миколи Дементійовича працювали, — відповів посміхаючись Тремихач. — Калузький так наловчився діяти, що в нього амонал струже каміння, як рубанок. І головне, без гуркоту, майже пошепки. Круглий стіл, який красується посередині жилої площадки, — це теж справа рук Миколи Дементійовича.
Біля виходу з підземелля Калузький показав морякам невеличкі дірочки, зроблені буравом між шарами вапнякових порід.
— Тут у разі небезпеки в нас станеться завал. У ці шістдесят три отвори буде закладено невеликі заряди вибухівки, з'єднані однією ниткою. Уламки породи сповзуть униз і закриють тунель.
— Тут у нас лежать заряди, — вказав він на цигаркоподібні довгі трубочки, складені в ніші. — Якщо всю цю вибухівку скласти в одне місце, вийде шашка завбільшки з Восьмьоркінів кулак. Вибух за одну десятитисячну частку секунди перетворить таку шашку в тисячу літрів що-найлютішого газу. Удар миттьово розширених газів може рознести на порошок величезну скелю. Але ж ви знаєте, що паровий молот, який сплющує в млинець стальну болванку, в руках досвідченого майстра акуратнісінько розколює горіх. Шкаралупа тріскається, а ядро лишається цілим. Паровим молотом можна закрити і кришку кишенькового годинника, не роздавивши скельця, є такі фокусники. Досвідчений підривник може зірвати піч у тій кімнаті, де ви будете спокійно пити чай. Для цього він, звичайно, встановить міцність цегли, зробить досить складні математичні обчислення і вкладе не один заряд, а десятків зо два невеличких зарядиків. Кожен окремий заряд не зробить шкоди печі, він навіть не розколе цеглини, а всі вони, підірвані водночас, трусонуть так, що розсиплеться глина, що скріплює цеглу, і піч, немов чхнувши, розвалиться.
Друзі вийшли на поверхню землі і опинилися в загородженому камінням рівчаку, на схилах якого росли кущі «держи-дерева», шипшини та дикого винограду. Далі виглядали невисокі сосни з пишною хвоєю.
— Ого! Здорово замаскувалися! — вигукнув, оглядаючи місцевість, Чижеєв. — Гітлерівці не скоро знайдуть прохід.
Другого дня Восьмьоркін з Тремихачем ловили рибу із шлюпки біля виходу з печери. Ніна варила обід. А Калузький з Чижеєвим заготували сорок літрів пальної суміші і залили її в баки «Дельфіна».
Після обіду Микола Дементійович, засвітивши «летючу мишу», сів за свій стіл робити якісь записи. Восьмьоркін з Тремихачем лягли спочити. Чижеєв з Ніною могли побути вдвох наодинці. Вони пробралися на спостережний майданчик.
Тісно пригорнувшись одне до одного, моряк і дівчина, мов зачаровані, дивилися на золотисті тіні, які то спалахували, то згасали на заході. Там небо обтяглося перистими хмарами і бузковим маревом. Потім зразу щезли всі багряні відблиски, і море стало темним. Від цього й вітер немов ущух, і чайки кудись зникли. Тільки десь збоку морський прибій перекочував гальку, немов свинцевий дріб. Але цей неугавний шурхіт моря до того був звичний, що він наче й не порушував тиші.
Раптом щось чорне і велике виринуло з глибини за якусь сотню метрів від печери і з легеньким сплеском зникло. А через секунду-дві на гладенькій поверхні моря немов показався край чорного колеса з лопатями, прокотився під водою і сховався. Потім знову появилося троє таких коліс. За ними ще й ще… Здавалося, що під водою запрацювали якісь дивовижні млини.
— Дельфіни на полювання вийшли, — сказала Ніна. — Вони іноді в нашу печерну річку заскакують рибою поласувати. Ми за весь час штук двадцять забили.