У відкритому морі
- Автор: Капица Петр Иосифович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «У відкритому морі». Краткое содержание книги:
— Нічого, бруду, як і підлоти, море не любить. Сіллю роз'їсть та й викине, що зостанеться, — заспокоював його Кльоцко. — Воно в нас чистіше чистого стане. Рубай, не роздумуй!
За три дні моряки так потомилися, що в годину передранкового перепочинку, пришвартувавшись до обгорілого поламаного пірса, повалилися на палубу хто де і під захистом червоноармійців поснули.
Першим розплющив очі Кльоцко. Його вразила нависла над морем і горами незрозуміла тиша. Сонце вже зійшло. Канонада біля Севастополя змовкла, і лише ледве чутна стрілянина була з боку Херсонеського маяка.
Кльоцко пронизливо засвистав у дудку.
— Запускай мотори!
Через десять хвилин «Дельфін» і «Чеем» уже мчали в море. Вони летіли в піні та бризках до міста, ще огорну того пилюкою й димом війни.
Та ось пилюка почала поволі осідати. Небо очистилося, і моряки раптом побачили, як по-казковому виринув з марева, сяючий синявою, блиском прибережної хвилі гористий Севастополь.
Дружним «ура» вони привітали місто-герой. Катери влетіли в Північну бухту, промчали повз Костянтинівський равелін, повз пам'ятник затонулим кораблям, біля якого димно горів підбитий фашистський транспорт, і, завернувши в тиху Південну бухту, стишили хід. Тут, як і раніше, вода була така сама зелена, лише бракувало кораблів ескадри, гюйсів і прапорів. З води стирчали обгорілі причали, іржаві палуби, шпангоути, труби затонулих кораблів та зігнуті хоботи кранів.
З величезної воронки поблизу Графської пристані засмаглі червоноармійці черпали воду брезентовими відрами і напували коней.
— Не підходьте! Тут міни! — гукали вони.
— А що нам міни, коли ми вдома? — весело відказав Кльоцко. Він не помічав, як по щоках і вусах котилися сльози. — Швартуйтесь до Графської! — наказав мічман.
Спалахнула сигнальна лампочка, пролунала команда:
— Стоп… Глушити мотори!
Мокрий від поту вискочив Чижеєв на верхню палубу і на мить осліп від блиску та сухої спеки, що вдарили в вічі.
— Севастополь!
Видираючись по обгорілих палях, моряки збігли по вищерблених снарядами широких східцях Графської пристані до арки з білими колонами й висипали на широку площу Леніна. Швидко окинувши її поглядом, вони попрямували до кам'яних воріт і наввипередки почали підніматися на вишку водної станції.
На площадці, що височіла над містом, моряки скинули з голів безкозирки. Вони знову бачили Корабельну сторону, Малахів курган, казарми Учбового загону, Морзавод та голубі бухти. Вони обіймали поглядом знайомі місця і не впізнавали їх. Усе місто, як колись давній Херсонес, було перетворене в суцільну руїну, гори каменю.
Севастопольські вулиці заросли травою, ромашками та маками. Головки маків погойдувалися скрізь. Ними рясніли бульвари, стіни зруйнованих будівель, спуски до моря, купи сміття й колючого дроту.
Чижеєв скинув бушлат, стареньку смугасту матроську тільняшку, прив'язав її до флагштока і потягнув за трос.
Вітер надув біло-синю матроську тільняшку, і вона залопотіла в повітрі. Наче змовившись, друзі зняли автомати і дали залп.
Вони салютували чорноморській столиці, салютували героям, які загинули за неї, сповіщали світові про своє повернення.
— Що трапилося?.. Чого стрілянина? — занепокоїлися автоматники, що спочивали в затінку під розбитою стіною. Їх заспокоїв усмішкою регулювальник, що спостерігав з площі дивну поведінку моряків.
— Все в порядку! — сказав він. — Матроси радіють.
Геленджик — Севастополь.
Травень 1944 p. — квітень 1945 p.