Чудеса в Гарбузянах
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Переводчик: Павел Александрович Лукьянов
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Чудеса в Гарбузянах». Краткое содержание книги:
"Та!"— Горинич махнув рукою і знову хукнув вогнем.
"Воно, звичайно, важкувато знайти дружину, щоб терпіла отой ваш, вибачте, вогонь з рота",— зітхнула Баба Яга.
У відповідь Горинич теж зітхнув.
"Ви б кинули. Може, тоді б..."
"Як же його кинеш? Робота така, Горинич!"
"Та ви, Змію Змійовичу, крім усього, ще й, вибачте, ледар. Сидите і цілий день цмулите отой,— тьху! — денатурат".
"Даремно ви, Яго Костівно, даремно... Увесь прогрес — завдяки ледарям".
"От-от!" — Баба Яга свиснула носом.
"Абсолютно! А що? Від чого прогрес? Від того, що комусь ліньки стає щось робити. Ліньки самому тягати плуга — ось вам трактор. Ліньки вручну збирати врожай — нате вам комбайн. Навіть гичкозбиральну машину вже вигадали..."
— А що — правильно!— вигукнув Марусик.— Той твій Горинич — не дурний дядько.
— Та цить! Не перебивай!— цитьнув на нього Сашко Циган.— Хай розказує. Мені його сьогоднішній сон подобається.
— Так от,— вів далі Журавель.— Слухаю я їхні теревені, а сам думаю, що робити? Тайфун Маруся у хатині Кощія Безсмертного. Це ясно. Але як її звідти визволити? У мене ж ні зброї ніякої, нічого. Тільки хитрістю можна.
Вирішив я для початку піти в розвідку. В усіх діях, як ви знаєте, головне — знати обстановку. Що? Де? Як? Не спитавши броду, не лізь у воду.
Поповз я в обхід до хатини Кощія Безсмертного. Повзу обережненько, голову пригнув, щокою по землі труся, намагаючись, щоб піді мною жодна гілочка не тріснула.
І раптом...
"А хто це, хто тут повзе?"— єхидний голос.
"По-моєму, Журавель".
"Хе-хе-ху!"
Рвучко підвів я голову, дивлюся — стоять наді мною усі троє: Кощій Безсмертний, Баба Яга і Змій Горинич.
"Це він, герой, мою наречену Тайфун Марусю визволяти прийшов",— усміхнувся Кощій Безсмертний.
"Точно",— розтягла Баба Яга рота від вуха до вуха.
"Хе-хе-ху!"—мов з паяльної лампи, жухнув полум'ям Змій Горинич.
І як вони почули? Я ж так старався! І все про мене знають.
"Ех, хлопче, хлопче,— співчутливо зітхнув Кощій Безсмертний.— І чого ти сюди прийшов? Тут же тобі й капець буде. Ех-хе-хе"
"Дайте я його спопелю! Дайте!— благально склав руки Змій Горинич.— Я так давно нікого не спопеляв".
"Е, ні! Я жінка. Жінці треба поступатися місцем".
"Ага! Поступатись! Та ви завжди всюди без черги лізете. Як розкриєте свого...— ху!— гучномовця, хоч хрестись та втікай".
"Що? "Гучномовця"! Це в мене гучномовець? Ах ти яг грубіян! Та я тобі... Та я тебе..."
"Цитьте!— гримнув Кощій Безсмертний.— Припиніть базар! Перед хлопцем незручно. Що він про нас подумає? Розірвемо його акуратненько на три частини — та й квит! Кожному буде по шматку. Кожен із своїм шматком що захоче, те й зробить".
"О!"
"Геніально!"
Серце в мене похололо. Ще мить і...
І раптом вони завмерли. Задерев'яніли. Так, як ото, коли ми граємо у "завмри". Кощій Безсмертний застиг з піднятою правицею. Баба Яга з роззявленим ротом, з якого стирчали два кривих золотих зуби. А Змій Горинич — набравши повні груди повітря, щоб хукнути.
Я здивовано вирячився. Що таке? І раптом почув дивний переливчастий, наче з музичної скриньки, голос:
"Не бійся. Тепер вони тобі нічого не зроблять".
Я обернувся на голос. Під деревом стояв чоловік у чорному костюмі, білій сорочці з галстуком і в чорному лискучому циліндрі. Костюм був акуратно випрасуваний, але, видно, дуже старий, давно ношений, бо лиснів на колінах.
Щось дивне і незвичайне одразу впало мені в око. Я придивився: те, що мені здалося спершу галстуком, було не галстук. Замість галстука висів візерунчастий мідний маятник від старовинного годинника, який мірно гойдався туди й сюди. І в такт маятникові раз у раз по черзі заплющувались і розплющувались очі на круглому обличчі незнайомця.
"Хто ви?"— здивовано спитав я.
"Мить Митьович Тік-Так,— він підняв циліндр і нахилив голову.— Володар Часу".
"То це ви зробили?"— кивнув я на завмерлих Кощія Безсмертного, Бабу Ягу та Змія Горинича.
"Тік-Так!.. Я зупинив для них час. Бо інакше тебе б уже не було на світі. Але тобі треба поспішати. Більше як на півгодини, тобто на тридцять хвилин, зупинити час я не можу. Отже, швидше тікай!"
"Та ви що? А Тайфун Маруся? Я ж її прийшов визволяти.
Я миттю. Зараз!"— Я кинувся до хатини Кощія Безсмертного.
Але двері були замкнені. Як я не смикав їх, як не намагався відчинити — все марно.
"Будь ласка!— безпорадно глянув я на Митя Митьовича.— Допоможіть мені".
"На жаль,— розвів руками Тік-Так.— Більше, ніж зробив, я зробити не можу. Лише час підвладний мені. Чарівних дверей Кощія Безсмертного відчинити я не в силі".
"Що ж робити?— розгублено спитав я.— Невже ми допустимо, щоб Тайфун Марусю силою взяв собі за дружину Кощій Безсмертний?!"
"Ні! Цього допустити не можна".
"Так що?"
"Є один вихід. Треба..."
— Ну?
— Що?
Журавель зітхнув і махнув рукою:
— І тут... я прокинувся.
— Ану тебе!— спересердя штовхнув Марусик Журавля.