Новітні міфи та фальшивки про походження українців
- Автор: Яковенко Наталья Николаевна, Галушко Кирилл Юрьевич
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Новітні міфи та фальшивки про походження українців». Краткое содержание книги:
Хочеться побажати шановному Іванові Олександровичу більшої об’єктивності та толерантності в підходах до наукових проблем та науковців.
Е Чи становить міфологізація етногенезу українців та давньої історії України загрозу суспільству та майбутньому держави? Які існують ризики через невірне ставлення до етнічної історії.
Безумовно становить, та ще й чималу загрозу. Спробую проілюструвати реальну небезпеку ситуації на прикладі текстів професійного міфологізатора (арієзнавця) Ю. Шилова. Він рекламує себе як “Академік (Православной Русской Академии, Української академії оригінальних ідей, New York Academy of Sciences), професор (ПРА та МАУП - Міжрегіональної Академії управління персоналом), член Союзів письменників України й Росії, голова історичної секції Всеслов’янського собору (союзу громадських організацій слов’янських країн)” Народний академік скромно замовчує, що в колишньому науковому житті він був відомий як кандидат історичних наук. Можливо його бентежить той факт, що процедура проходження його скандальної дисертації розпочалася з фальсифікації результатів голосування на відділі археології енеоліту - бронзової доби Інституту археології АН УРСР, здійсненої його науковим керівником (Шилов Ю. Победа, К., 2000). Втративши роботу в Інституті через порушення трудової дисципліни, Ю. Шилов цілком присвятив себе творенню міфічної історії України, невимушено вписуючи її до арійського контексту.
Арійська ідея й відповідна теорія та практика накоїли в XX столітті стільки лиха, що повертатися до цього питання в новому тисячолітті здавалося б немає жодного сенсу. Проте реалії нашого життя засвідчують помітні рецидиви арійської хвороби як серед українців, так і в наших східних сусідів. І якщо сусіди через представників інтелектуального сегменту російського суспільства перейшли, принаймні, до осмислення цієї проблеми (Шнирельман, 2004), то наші “оріяни” практично без перешкод розвивають наступ на інтелектуальні редути громади (Каныгин, 2005; Шилов, 2006). Варто зазначити, що як тільки арійську нитку починають вплітати у вінок національної ідеї, відразу ж вигулькує виразний антисемітський мотив (Шилов, 2006, С. 185-191). Так само й у сусідів: “Шнирельман устанавливает в неоарийском мифотворчестве антисемитские и мессианские мотивы, а так же тесную связь с оккультизмом XIX (Е. П. Блаватская) и XX веков (Э. Бейли, течение “New Age”)” (Кореняко, 2006, С. 203).
В. Шнірельман присвятив арійському міфові на російському грунті другу частину своєї монографії, а третю - неоязичництву. Суть його підходу до проблеми виразно проступає вже з назв окремих глав частини 2: "Второе пришествие арийского мифа”, “Зачем русским арийская идентичность?”, "Страсти по Аркаиму: арийская идея и национализм” "Русский ответ: археология, русский национализм и Арктическая прародина”. Остання глава починається з розділу “Русские в беде”. Звісно, висновок щодо “великой арийской цивилизации - матери русского племени” не може не тішити росіян, що потрапили у пострадянську біду (Кореняко, 2006, С. 203-205). В. А. Шнірельман резонно звертає увагу на тих фахівців (Б. О. Рибаков, О. М. Трубачов, Н. Р. Гусєва, С. В. Жарнікова і - увага! - Ю. О. Шилов), які не лише брали участь у такому фантазуванні, а до того ж освячували його своїм академічним авторитетом.
З тим, що Ю. Шилов - фантазер, сперечатися не доводиться, а ось з приводу його “академічного авторитету” хочеться заперечити, позаяк він не працює в жодній академічній установі й не є дійсним членом НАН України. Бутафорії на кшталт “Академії оригінальних ідей” чи “Православної російської академії” нічого спільного з академічною наукою не мають. Пікантність ситуації полягає ще й в тому, що православна братія сусідньої держави одарила академічним саном ... неоязичника, себто - поганця, що трактує факт християнізації Київської держави, як перший крок до загибелі слов’янства. Цитую: "А треба “повертатися до нової весни” Неоязичництва з його природними архетипічними засадами цивілізації; іншого виходу-порятунку немає” (Шилов, 2006, С. 194). Зазначу, що наше неопоганство вже помітили іноземні дослідники цієї теми, звернувши увагу на його виразний антисемітизм у поєднанні з відвертим расизмом на слов’янсько-арійському тлі (Шнирельман, 1999,С. 130-143).