Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
- Автор: Іздрик Юрко
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-73-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:
Коли ми нарешті опиняємося в кабінеті фрау Де, вона запрошує сісти, й задає мені питання, котре я так сподівався почути від неї під час першої зустрічі:
— Скажіть мені, чому ви п'єте?
— Нез'ясованість основних світоглядних принципів, — відповідаю я неохоче, розвалившись у фотелі й защіпаючи нарешті джинси.
Мій астральний двійник знічев'я вирішив розважитись, урізноманітнивши гру, і роздвоївся на пару близнюків. Щоб остаточно не заплутатись, я назвав одного BEAR VOLENS, а іншого — BEER NOLENS. Оскільки тепер вони були в більшості, тобто мали наді мною відчутну чисельну перевагу, то глядачем наразі виявився я. З огляду на пожмаканий вигляд мене не пустили навіть на гальорку, тому довелося сиротливо стовбичити під дверима лікарського кабінету, прислухаючись, як BEAR VOLENSрозмовляє з присутніми. Нема нічого принизливішого за коридорне очікування, особливо якщо повз тебе вештаються не звичайні прохачі, а очманілі наркомани й прибиті горем алкаші. Хитрий BEER NOLENSнатомість уже вмостився на ліжку в палаті під номером, річ ясна, шість, — чого ще було чекати від цього кічмена-нікчеми, — і заголяв сідниці для заштрика. Здається, він так до останнього й не защіпав штанів, знаючи, що їх однаково доведеться скидати.
В цей час у кабінеті відбувалося щось дивне. BEAR, очевидно ще не прийшовши як слід до тями після роздвоєння, уявив чомусь, що це не його, а Артура привезли на лікування:
B E A R ( зриваючись із фотелю). Я протестую! ( Артур хапає його за барки й штовхає назад.)
М о я д р у ж и н а. Що з тобою? Він такий блідий!
А р т у р. Ти, напудрений трупе…
Я ( з-за дверей). Артурчику, це я, твій хресний батько! Не впізнаєш мене? Разом за новим життям, визволення світу, ти і я, пам'ятаєш? Не души мене, ми ж з тобою разом, це я, не души мене…
А р т у р ( продовжує крок за кроком відтісняти В Е A R'а до фотелю). Ти, напханий нікчемо, штучний організме, зогнилий протезе!..
М о я д р у ж и н а ( до фрау Де). Зробіть що-небудь, він його задушить!
А р т у р. Каналія! ( Відпускає В Е A R'а, той знеможено падає у фотель, А р т у р стомлено повертається до свого). Брехня, всюди брехня й лицемірство ( поринає в забуття).
Я ( просовуючи голову в двері). Він зовсім п'яний.
B E A R. Це наклеп, це безсовісна олжа. Цей чоловік знає міру і обов'язки!
М о я д р у ж и н а. Я теж не вірю. Артур ніколи не п'є.
Я. Хто-хто, а я на цьому розуміюся найліпше, здасться.
М о я д р у ж и н а. Але щоб якраз сьогодні? Ми ж могли розбитися.
Я. Вчора, мабуть, знову на шашлики їздив з компанією ( ф р а у Д е наливає з графина воду і поїть А р т у р а).
B E A R. Це якесь непорозуміння. Не варто робити поспішних висновків.
Я ( насмілившись нарешті зайти до кабінету). Ага. Зажди трохи, й Артур все тобі розповість. Він уже навіть був почав.
М о я д р у ж и н а. Тихіше, прокидається!
А р т у р ( піднімає голову і вказує на Я). Це що таке?
М о я д р у ж и н а. Хресного батька свого не впізнає, бідолаха! ( Плаче.)
Ф р а у Д е. Послухайте…
А р т у р. Тихо, бабното! Я не питаю про своє походження, ані про духовне, ані про фізичне. Мене цікавить… ( він глибоко над чимось замислюється й вмовкає).
B E A R. Артур трохи втомився, та незабаром все прийде до норми. По місцях, струнко! Жодних змін у сценарії! ( Запобігливо до Артура.) Х-хе, Артурчику, це ж був тільки жарт, правда? Ну ти й дотепник! Але знай, ми всі тримаємося твердо. Кожен защіпнутий, як і належиться, на всі ґудзики, зверху донизу, раз і назавжди. Фрау Де навіть хотіла вбрати корсет. Вище голову, Артурчику.
Я. А цей все за своє. Не бачиш? — він набрався, як свиня, придурку ти недороблений. Моє виховання, пся крев! Моє виховання!
B E A R. Неправда! Заткайся! До діла, Артурчику, до діла! Все готове, ще тільки крок один…
А р т у р ( опускаючись перед Я на коліна). Вибач, батьку.
Я. Це що, якийсь новий хитрий викрутас?
А р т у р ( повзе за ним на колінах). Я був не в собі! Нема повернення, нема сьогодення, нема майбутнього.
Я ( відступаючи від А р т у р а). Що це за гівняний нігілізм?
Ф р а у Д е ( роблячи помітки в журналі, з науковою цікавістю). А я? Мене теж немає?
А р т у р ( змінюючи напрям і повзучи на колінах до лікарського столу). О! І ви мені вибачте теж!
Ф р а у Д е ( незворушно констатуючи). Алкоголік, хлопчисько, боягуз, невротик. ( Після паузи) Можливо, імпотент.
А р т у р. Ні, ні. Не треба гак говорити, не треба. Я не боюся, я лише не можу повірити… я все… я власне життя… але повернення немає, немає, стара форма не створить нам нової реальності, я помилявся!
Ф р а у Д е. Про що ви?
А р т у р. Про створення світу!
Ф р а у Д е. А про мене? Хто буде говорити про мене?
А р т у р. Я не виправдав ваших сподівань. Але повірте мені, це неможливо…
B E A R. Нічого не хочу знати! Опануй себе! Встань, розлучися, одружися! Заведи нову сім'ю, чисть зуби, їж ножем і виделкою! Ось побачиш, тобі вдасться. Ти хочеш втратити останню можливість.
А р т у р. Не було ніякої можливості. Ми помилилися, це безнадійно…
B E A R. Артуре, ти п'яний і сам не розумієш, що мелеш.
А р т у р. Так, я п'яний, тому що напверезо помилився. Я напився, щоби покінчити з моєю помилкою. І ти, батьку, хильни собі.
Я. Я? Ніколи!.. Хіба що грамульку… ( Бере в А р т у р а шклянку, наливає собі з графина води й випиває одним махом).
А р т у р. Я напився від тверезості. Розумне сп'яніння.
Я. Не свисти. Ти напився з відчаю.
А р т у р. Із відчаю теж. З відчаю, що форма не врятує світ.
B E A R. А що ж його врятує?
А р т у р ( встає з колін, урочисто) Ідея!
Мені набридає врешті весь цей балаган і я заходжу до палати, — нічого вже не вдієш, — під номером шість. Моя дружина мала рацію, коли казала, що по обіді ліжко буде зайняте. BEERмирно посопує, заткавши до того ж вуха слухавками від мого плеєра. Я висмикую з-під нього дроти, а його самого спихаю з ліжка геть. Він зникає в якомусь застінному просторі. Я лягаю і тільки тепер відчуваю, наскільки висотаний усією цією метушнею й абсурдом. Спати, спати. Фрау Де обіцяла, що я буду безпробудно спати кілька діб. Це в них така метода. Щоб алкаші з бодуна не вештались коридором навмання.
Зайшла якась медсестра і робить мені ін'єкцію просто крізь джинси. Нащо ж я, питається, півдня ходив з розщіпленою ширінькою.
Насилу повертаючи головою, роздивляюся палату. Крім мене, тут двоє — один хропе, закутавшись у ковдру, інший просто лежить, втупившись у стелю.
А де ж обіцяні мені персональні апартаменти? Де душ, фрау Де?
— Тут є душ? — питаюся сусіда, що не спить.
— Є. В кінці коридору. І туалет там само. Тут теж є, в палаті. Але бачок поламаний, а в крані вода лише гаряча. Я набираю в пляшки і вистуджую — он там на підвіконні. Так що за малою потребою можна сходити тут, — пляшки завжди повні, я слідкую, — а за великою — краще йти туди, — махає він рукою в невідомість.
Поки я обмірковую почуте, заходить ще одна сестра, із зошитом.