Небезпека
- Автор: Ванделоо Йос
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1987, №10
- Переводчик: Юрій Жлуктенко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Небезпека». Краткое содержание книги:
Провідною темою творчості письменника є девальвація почуттів і людських стосунків у буржуазному суспільстві, душевна спустошеність, самотність і приреченість простої людини в тому байдужому та жорстокому навколишньому світі. Усі ці мотиви знайшли своє відображення і в одному з найкращих творів Ванделоо — повісті «Небезпека» (1960), що витримала у Бельгії близько двадцяти видань, була інсценована на телебаченні, перекладена французькою, німецькою, датською, італійською, польською і чеською мовами. Покладений в основу сюжету нещасливий випадок на атомному реакторі служить авторові відправною точкою до змалювання трагічних людських доль, які глибоко хвилюють читача.
Бельгійська фламандська газета «Йонгерен-контакт» писала про цей твір: «Коли повість уперше вийшла у світ, її сприймали як чисту фантастику. Тепер стає дедалі очевиднішою її жорстока правдивість. Застереження щодо ядерної небезпеки вже не можна просто відкинути — це реальна дійсність, у якій ми повсякчас живемо».
І справді, повість «Небезпека» з часом набула ще більшої актуальності.
Мотор захурчав зразу. Дюпон тихенько вивів білу машину надвір. Досвідчений водій, він не шукав педалі акселератора, не робив зайвого шуму. Мотор працював рівно. Бентінг тремтів від напруження, був схвильований і збуджений.
— Мені холодно, — мовив він.
Дюпон був спокійний, для нього все це означало лиш одне — визволення.
— Скоро все буде гаразд, — відповів він.
Вони поїхали через парк до шосе. Тут Дюпон увімкнув фари. Ще мить — і вони опинилися в самій гущавині потоку машин, які швидко і майже безгучно мчали до червонястих вечірніх вогнів недалекого міста.
Дюпон зупинив машину на тихій вулиці біля самого центру, в одному з кращих районів міста. Вони стояли перед багатоповерховим будинком, в якому була його квартира. Дюпон зі скреготом потяг на себе ручне гальмо. На вулиці було темно. Лампи давали мало світла. Довелося перечекати, поки зник за рогом якийсь випадковий перехожий. Звідкись долинали звуки радіо. У будинку по той бік вулиці світила настільна лампа. Мерехтів голубуватий екран телевізора. Рухалися якісь нерозбірливі й наче нереальні зображення. Вулиця попереду блищала, мов залізнична колія.
Дюпон вийшов з кабіни. Він мав чудний вигляд — був у піжамних штанях і в білому халаті. Халат знайшовся в машині. Це була дуже доречна знахідка. Зайшовши до під’їзду, Дюпон натиснув кнопку дзвінка поряд з власним прізвищем. Кнопок було п’ять. Його квартира була на п’ятому поверсі. Він напружено чекав відповіді, серце в нього калатало. Що, як її немає вдома? Він підійшов до переговорного пристрою, відкрив рот. Нагорі хтось озвався — і ось він чує трохи хрипкий голос дружини:
— Хто там? — гукає вона.
Він усміхається. Щаслива мить. Він навіть забув, що треба відповісти.
— Хто там? — гукає вона знов. — Я вас слухаю.
— Це я, — каже він схвильовано. — Ти мене чуєш? Це я. Я пішов з лікарні. Я бачив тебе вдень у саду. Слухай добре, що я тобі скажу.
Він чує, як вона вмикає автомат, щоб відчинити йому двері.
— Ні, постривай. Ти повинна спершу вислухати мене, Єво, — поквапно каже він. — Чуєш? Це дуже важливо.
— Піднімайся скоріш нагору, — відповідає вона. — Сідай у ліфт.
— Ні, — каже він майже благально. — Так не можна, ти повинна зрозуміти, ти повинна уважно вислухати мене, гаразд? Я не можу піднятися, ти знаєш, що я хворий, і це небезпечно. А тут зі мною ще товариш…
Він на хвилину замовкає. По тротуару плентає якийсь чоловік. З цікавістю дивиться на машину швидкої допомоги, але не спиняється. Дюпон чує, як він іде далі, І тоді говорить швидко, схвильовано:
— Не спускайся вниз, Єво. Але ти повинна допомогти мені, треба швидко зробити для мене одну справу. Розумієш?
— Так, розумію, — відповідає вона. — Але чому…
— Тоді слухай, Єво, — провадить він. — Поклади для мене в ліфт дещо з одягу, два костюми, чуєш? І дві пари черевиків, для мене і для мого друга, для Бентінга, ти вже чула це прізвище. Якусь білизну, сорочки і носові хустинки. Ти добре зрозуміла?
— Зрозуміла, — відповідає вона. — Але чому ти не зайдеш? Нічого ж не станеться. Я приготую каву.
— Ні, тільки не тепер, Єво, поквапся, — каже він нетерпляче. — І нічого не думай. Це дуже небезпечно. Я скоро повернуся здоровий, ось побачиш.
Тим часом йому раптом стало холодно й тривожно. А що, як вона не зрозуміє, все переплутає? Непевність опановує його, він тремтить, на плечі лягає важкий тягар утоми.
— Ти ще тут, Гаррі? — боязко запитує дружина.
— Так, я чекаю одягу. Поклади також трохи грошей, мені вони згодяться. Але поквапся, Єво, бо інакше нам буде непереливки. Все це поклади в ліфт. Двері в ліфті залишиш нагорі відчинені, щоб ніхто інший не зміг скористатися ним. Я почекаю трохи в машині, а ти зроби все це якомога скоріше.
Він почув, як у пристрої клацнуло. Тоді повільно пішов назад до машини й не сів, а насилу втяг своє тіло в кабіну. «Якби тільки все вийшло гаразд», — подумав він.
Бентінг запитливо глянув на нього.
— Все буде добре, — сказав Дюпон заспокійливо.
Він поклав руки на кермо, але тут же зняв, помітивши, як вони тремтять. Бентінг не повинен бачити, що він нервується.
— У нашому розпорядженні година, перш ніж там виявлять, що нас немає, — каже він.
— Це в найкращому випадку, — зауважує Бентінг, — адже може статися й щось непередбачене. Припустімо, хтось несподівано зайде до нашої палати. Чи пошлють у гараж шофера швидкої допомоги. Тоді вони відразу розгадають наші наміри.
— Звичайно, — погоджується Дюпон.
Неспокій виганяє його з машини. Він іде назад до під’їзду і знову тисне кнопку. У відповідь чує голос дружини: