Сьомий хрест
- Автор: Зегерс Анна
- Серия: Вершини світового письменства #3
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сьомий хрест». Краткое содержание книги:
Нараз село завирувало. Чути свистки з краю в край.
Лунає команда: «Всі по хатах!» Широкі ворота риплять.
Георг поставив свою ношу на землю, прослизнув у найближчий двір і сховався за штабелями дров. Село оточили.
Це сталося небавом по полудню.
Франц щойно зайшов до їдальні в Грізгаймі. Він саме дізнався, що Оклецька заарештовано. І от Антон хапає його за руку і розповідає усе, що знає.
Цієї хвилини чабан Ернст постукав у кухонне вікно Мангольдів. Софі відчинила йому й засміялася. Вона повненька і міцна, але з тонкими руками. Він просить Софі підігріти йому картопляний суп, бо його термос зіпсувався. Софі каже, щоб він зайшов і поїв укупі з усіма. Адже вівці може постерегти й Неллі.
Його Неллі, говорив Ернст, не собака, а справжній янгол! Але він має совість, і йому недурно платять гроші.
— Софі, — сказав Ернст, — принеси-но мені гарячого картопляного супу в поле і не дивись на мене так. Коли ти так зориш на мене своїми золотавими оченятками, я сам не свій.
Він пішов полем до своєї будки на колесах. Вибрав місце на сонечку, простелив кілька газет, зверху поклав пальто. Сів і почав чекати. Він задоволено дивився, як наближається Софі. «Мов те яблучко, — думав він, — кругленька, соковита, і на гарненьких черешках».
Софі принесла йому суп, а від себе картопляники з грушевою начинкою. Вони разом училися в шмідтгаймській школі.
Вона сіла біля нього.
— Дивно, — сказала вона.
— Що?
— Що саме ти — чабан.
— Вони мені недавно те ж саме сказали там, унизу, — промовив Ернст. Він показав на Гехст. — «Ви молодий і дужий, природа призначила вас для чогось кращого. — Ернст дуже швидко міняв вираз обличчя і голос — це був то Майєр з бюро праці, то Герстль з «Трудового фронту», то Крауз — бургомістр Шмідтгайма, і лише зрідка сам Ернст. — Чому б вам не віддати своє місце старішому одноколінникові?» Тоді я відповів, — продовжував Ернст, похапцем проковтнувши кілька ложок супу: — «В моїй родині професія чабана спадкова, починаючи з Вілігіса».
— З якого Віллі… — спитала Софі.
— Це саме й вони мене спитали там, унизу, — сказав Ернст, уминаючи картопляники з грушевою начинкою. — Ах, у школі ви, мабуть, усі прогавили це. Потім вони мене спитали, чому я не жонатий, адже інші вже жонаті і в них в діти, хоч їм куди важче заробляти свій хліб.
— Що ж ти сказав? — спитала Софі трохи захриплим голосом.
— Ах, — відповів Ернст з невинним виглядом, — я сказав, що справа вже лагодиться.
— Як? — зацікавлено спитала Софі.
— Бо я вже заручений, — промовив Ернст, опустивши очі, причому помітив, що Софі трохи зблідла і наче зів’яла. — Я заручений з Маріхен Віленц з Боценбаха.
— A-а, — промовила Софі, низько нахиливши голову і розгладжуючи спідницю на колінах, вопа ж іще школярка, твоя Маріхен Віленц із Боцелбаха.
— Нічого, — відповів Ернст, — я почекаю, поки моя наречена підросте. Це дуже довга історія, я тобі її колись розповім.
Софі вирвала травинку, розправила її і прикусила зубами. Вона промовила заразом сумно і глузливо:
— Закохані, заручені, одружені…
І Ернст, що навмисно дражнив її, — він уважно стежив за нею і все бачив: і зміни її настрою, і тремтячі руки, — поставив вилизані тарілки одна на одну й сказав:
— Дякую, Софі. Коли ти все так добре робиш, як картопляники, то для чоловіка ти чистий скарб. Подивись на мене ще разочок. Коли ти так поглядаєш на мене своїми чудовими оченятками, я можу забути Маріхен хоч би й навіки.
Він подивився услід Софі, що йшла додому, брязкаючи тарілками, потім гукнув:
— Неллі!
Собачка стрибнула Ернстові на груди, стала лапками йому на коліна й дивилася на хазяїна — чорний клубочок безоглядної відданості. Ернст притулився обличчям до собачої мордочки, ніжно погладив руками її по голові й сказав:
— Неллі, а ти знаєш, кого я найдужче люблю? Ти знаєш, як звуть ту, що мені найбільше подобається на всьому світі? Її звуть Неллі.
Сторож сільськогосподарського училища імені Дарре задзвонив на обід не опівдні, а на п’ятнадцять хвилин пізніше. Один з підлітків, Гельвіг, учень-садовод, побіг спершу в сарай, щоб узяти з гаманця у вельветовій куртці двадцять пфенігів. Він був винен ці гроші товаришеві за два білети лотереї зимової допомоги. Цілий рік при училищі працювали курси, головним чином, для синів і дочок навколишніх селян. При училищі було також своє дослідне господарство, де, крім курсантів, на звичайних договірних умовах працювало ще кілька садоводів і учнів.