Сьомий хрест

Того вечора, коли вперше протопили в бараці дровами, що їх, як нам здавалося, нарубали з тих семи дерев, ми себе почували ближче до життя, ніж будь-коли пізніше, значно ближче, ніж усі, хто вважає себе живими.

Вартовий штурмовик перестав угадувати, як довго ще періщитиме дощ. Він зненацька обернувся, щоб піймати нас на чомусь забороненому. Він заричав і зараз же призначив кільком в’язням кару. А за десять хвилин ми вже лежали на своїх нарах. Загасла остання іскорка в грубці.

Ми всі думали про те, які ночі чекають тепер нас. Пронизливий осінній холод пролазив крізь ковдри, крізь наші сорочки, крізь шкіру. Ми відчували, як нещадно, можуть мордувати людину зовнішні сили, але ми відчували також, що в глибині її душі є щось таке, чого ніколи не можна ні зачепити, ні поранити.