Пригоди бджілки Майї

— У неї немає ніг, — подумала Майя, — ось у чому її біда.

Тим часом комаха спинилася на черешку листка — і здивована Майя помітила, як та залишає по собі краплини бурого кольору. «Як незвичайно», — тільки і встигла подумати Майя, коли їй у ніс вдарив такий жахливий сморід! Це був запах отої бурої краплини… Сморід був такий різкий і гидкий, що у Майї аж в голові запаморочилося! Бджілка хутко злетіла з листка, приземлилася на ягоді ожини і затулила носа.

— Ага, і то треба було вам зачіпати блощицю! — сказав хтось поруч із нею та розсміявся.

— Нічого сміятися! — розлютилася Майя. Бджілка роззирнулася: над нею на тоненькому пагінцеві ожини сидів білий метелик. Щиро кажучи, не зовсім білий: по краях крильця мали чорну облямівку, крім того, кожне крило мало у центрі чорне коло. Тобто загалом у метелика на крилах було чотири чорні цяточки. Майя вже знала чимало метеликів, але такого зустрічала уперше. Їй так сподобалися ці чарівні крильця, що вона і думати забула про щойно пережиту неприємність.

— Ой! — вихопилося у неї. — То це була блощиця?

Метелик кивнув на знак згоди.

— Звісно, блощиця, — погодився він, продовжуючи посміхатися. — Їх не варто зачіпати. Та ви ж іще зовсім молода, чи не так?

— Ну, — буркнула Майя, — я би не була такою категоричною! У мене вже досить досвіду і я так багато знаю та вмію! Лишень оця комашка мені трапилася уперше… І нащо так смердіти?!

Метелик знову посміхнувся. «Блощиці, — пояснив він, — не люблять товариства. Хоча треба зауважити, що ніхто особливо і не намагається з ними потоваришувати, та й взагалі — мати з ними справу. А в такий спосіб вони привертають до себе увагу. Інакше на них спершу перестали би звертати увагу, а потім і взагалі забули би про їхнє існування. А так про них час від часу згадують…»

— Які у вас гарні крильця! — захоплено вигукнула Майя. — Такі легенькі та біленькі… Дозвольте відрекомендуватися! Мене звати Майя і належу до бджолиного народу!