Пригоди бджілки Майї
- Автор: Бонзельс Вольдемар
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 9789-966-10-1104-4
- Переводчик: Роман Матієв
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Пригоди бджілки Майї». Краткое содержание книги:
— От бідолаха, — пожалів він її, коли почув голосіння та побачив, як вона борсається у павутинні. — Нехай ваша смерть буде безболісною, бо я, дорогенька, нічим не можу вам допомогти. І на мене чекатиме та ж сама доля, хтозна-коли, може, навіть сьогодні вночі. Та поки мені щастить — і я живу. Прощавайте! Як підете на той світ, не забувайте про ясне сонечко!
Метелик затріпотів своїми крильцями і полетів далі, сп’янілий від радості, від того, що живе, від сонця і квіту навколо.
У маленької Майї горохом покотилися з очей сльози; вона втратила будь-яку надію. Бджілка щосили задриґала своїми ніжками, спробувала поворухнути зв’язаними крильцями, кричала, розпачливо гуділа, відчайдушно кликала на допомогу. Та всі її борсання призводили лише до того, що вона все більше та більше заплутувалася у павутинні. Лише тепер вона пригадала пересторогу Кассандри: «Стережися павутиння, у сітях павука ми, бджоли, гинемо жахливою смертю. Павуки безсердечні та підступні, ці істоти ніколи нікого живим від себе не відпускають».
Від страху перед смертю і безнадії бджілка щосили смикнулася. Хоч їй і здалося, що деякі ниточки відірвалася, та вона відчула усю підступність павутиння: чим більше у ньому борсатися, тим міцніше воно тримає.
Бджілка безсило повисла, як раптом її погляд упав на великий листок ожини… На ньому сиділа павучиха… Неможливо описати переляк бджілки, коли вона побачила це велетенське чудовисько, яке погрозливо завмерло, вигнувшись перед стрибком… Її очиська люто виблискували… У погляді вчувалася підступно-холоднокровна, жорстока терплячість.
Майя голосно закричала, так голосно вона кричала уперше. Її смерть виглядала потворно: сіре волохате чудовисько з люто вищиреними зубами, високо зігнутими ногами та незграбним тільцем! Ось-ось павучиха кинеться до неї, і все — їй кінець.
Нараз Майю охопила така страшенна злість, якої у неї ще ніколи не було. Бджілка голосно загуділа — це була та пронизлива та люта бойова бджолина пісня, яку знає кожна тварина та комаха і якої усі страшенно бояться. Майя забула усі свої жалі, весь свій страх перед смертю і злісно приготувалася битися до останнього та якнайдорожче віддати своє життя.
— За свою підступність ви заплатите власним життям, ходіть-но сюди, ближче, спробуйте мене вбити і дізнаєтеся, на що здатна бджола! — закричала вона.
Павучиха завмерла на місці. Вона поводилася зловісно та спокійно — без сумніву, у її павутиння потрапляли і більші комахи…
Майя зі злості рвонула павутину ще раз і — трісь! — одна з довгих павутинок, на якій висіла уся конструкція, луснула. Очевидно, свою сітку павучиха сплела, щоби ловити менших комах: комарів та мух. Проте Майя ще більше заплуталася… Аж тут одним ривком, швидко перебираючи лапками, павучиха наблизилася до Майї.
— І чого це ви рвете мою павутину? Хіба так можна, га? — захрипіла вона до бджілки. — Ви чого сюди залетіли? Не маєте більше куди летіти? І навіщо руйнувати мирну оселю?
Майя всього очікувала, та тільки не цього.
— Та це я випадково! — крикнула вона у відповідь, і аж затрусилася від щастя та надії на краще. Хоча павучиха і виглядала дуже гидкою, та, схоже, нічого лихого вона робити не збиралася.
— Ви вже вибачте, я не помітила вашої павутини і заплуталася у ній.
Павучиха підповзла ще ближче.
— Така маленька, а скільки важить! — невдоволено захрипіла вона знову і поперемінно почала відпускати то однією, то іншою лапою свою павутину-нитку. Павутина задрижала. Це було справді дивовижно: така тоненька павутина витримувала таку здоровенну павучиху!
— Допоможіть мені, будь ласка, звільнитися, і ви побачите, що я вмію бути вдячною.
— Я для цього і прийшла, — відповіла павучиха та якось дивно посміхнулася. Хоча вона і всміхалася, та однаково виглядала злою і підступною. — Ви тут усю мою сітку порвали! Якщо на хвилю перестанете борсатися, то я вас звільню.
— Буду вам вельми і вельми вдячна! — гукнула Майя у відповідь.
— А як щодо жала? — запитала павучиха.
Ні, все-таки вона виглядала такою зловісною та мерзенною, що Майя аж затрусилася він огиди, щойно собі уявила її дотики. Але бджілка подолала себе і сказала якомога дружелюбніше: «Ви мого жала не бійтеся, я його втягну і ніхто не постраждає».