Справа прокурора Малахова

Він підвівся, відсунув якомога далі від себе креслення і дуже стримано й ваговито почав говорити.

— Я хочу сказати вам усім, товариші: я вмиваю руки. Я мушу вам заявити цілком офіціально — всякі подальші експерименти над моїм винаходом провадяться тут без мого дозволу, без моєї згоди, я вважаю постановку їх принципово неправильною і технічно необгрунтованою. Тому припиняю роботу і ніякої відповідальності за можливі результати дослідів нести не буду.

Боровикові перехопило подих. Він мав про Ігнатьєва цілком певну думку, і вона не була дуже прихильною, але такого чекати не міг. Отже, перед ним стоїть боягуз і падлюка. В далекому минулому в Сергія Петровича вже були випадки, коли за хвилини нестриманості, втрати контролю над своїми думками, словами, рухами доводилося платити неймовірно тяжкою ціною, і стримувати себе він уже навчився. Йому вдалося навіть зобразити на губах щось на зразок презирливої посмішки і відповісти крізь зуби:

— Не бійся, Ігнатьєв, ти за цей дослід не відповідатимеш.

Костянтин Павлович не звернув уваги ні на тон Боровика, ні на його слова. Йому треба було договорити все до кінця, забезпечити всі шляхи відступу і раз назавжди порвати з цими, надто небезпечними компаньйонами.

— Я йду, — твердо сказав Ігнатьєв. — І хочу, щоб ви знали, що вам не вдасться таємно провадити якісь досліди, бо відповідні заяви я маю намір зробити в усіх відповідних і відповідальних інстанціях.

— Бажаю успіху, — відповіла Басова.

Саме в цю мить вся сміливість і рішучість Ігнатьєва зникла. Він уже каявся в сказаному і водночас боявся сказати щось інше, якось закреслити з таким трудом вимовлені слова. Він одчайдушно глянув на Басову, на Зою, на Боровика, побачив тільки опущені очі, ніби вони соромились дивитися на нього, з громом відставив стільця і швидко, вже не озираючись, боячись, що його хтось затримає, вибіг з кабінету.

— Як можна так помилятися в людині? — з болем вимовила Зоя. — Як ми могли так помилятися?..

— Не будемо робити надто поспішних висновків, — сказала Басова.

— Хіба не все ясно?

— Ні, Боровик, для мене ще не все ясно. Хочеться мені в цій людині до кінця розібратися. Чому він такий? Що ми самі в ньому прогавили? Чого для нього не зробили?

— Зараз ви в причинах усіх підлот Ігнатьєва станете звинувачувати себе, нестачу виховної роботи? Так?

— Ні, не стану, але працює він зі мною вже майже вісім років. Був час придивитися. Правда, це були роки відносного благополуччя. Одна критична хвилина може виявити в людині більше, ніж вісім років тихого життя.

Висока тривожна автомобільна сирена пролунала десь за вікнами на подвір’ї.

— Знову щось трапилось? — кинулася до вікна Зоя.

Сирена заквилила знову, вже зовсім близько, і всім стало не по собі.

— Швидка допомога приїхала. Знову у нас якесь лихо.