У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів
- Автор: Галушка А., Гирич І.
- Год: 2016
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-1491-0
- Жанр: История
Электронная книга - «У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів». Краткое содержание книги:
Нащадок старого шляхетського роду, Юзеф Дверницький був ветераном наполеонівських війн. 1812 р. він у чині капітана кавалерії брав участь у поході Наполеона на Москву, під час відступу французької армії командував полком та заслужив Срібного Хреста Virtuti Militari та французький орден Почесного Легіону. У кампанії 1813 р. він воював під Лейпцигом, а наступного року його кавалерія була останньою з частин французької армії, що захищала Париж перед військами антинаполеонівської коаліції.
Після повернення до Польщі Дверницький отримав командування уланським полком. Через свою репутацію доброго кавалериста великий князь Костянтин доручив йому укласти кавалерійський статут для армії Царства Польського. 1829 р. він отримав звання бригадного генерала, і з початком повстання займався розбудовою кавалерії польської армії, до січня 1831 р. підготувавши 18 нових боєготових ескадронів. У лютому 1831 р. корпус під його командуванням здобув кілька перемог над російськими військами, звільнив Люблін і Замостя, і тут зупинився, очікуючи наказу вирушити за Буг.
За первісним планом, генерал Прондзинський доручив Дверницькому повести на Волинь лише півтори тисячі війська, але за мовчазною згодою Скшинецького Дверницький узяв із собою 4200 людей (із яких третина була піхотою) та 12 гармат — надто мало, щоб самотужки протистояти російським дивізіям, але надто багато для ефективного ведення партизанської війни. Підбадьорений обіцянками з Волині, він розраховував на тріумфальний похід та потужну підтримку від повстанців.
Важливе значення для координації повстання на Поділлі й Київщині мала нарада, що відбулася 19 (31) березня в с. Глинянка Брацлавського повіту. В цей час від М. Дениска, який щойно прибув із Варшави, стало відомо про рух корпусу Дверницького на Волинь. Тому учасники наради вирішили, що повстання повинно розпочатися насамперед у південних повітах Поділля, розташованих між Південним Бугом і Дністром. Головнокомандувачем повстанського війська обрали відставного генерала Б. Колишка, який ще 1794 р. брав участь у повстанні під проводом Тадеуша Костюшка. Але дався взнаки брак координації між повстанцями — Дверницький розраховував на початок повстання на Поділлі 15 (27) квітня, про що він написав у своїй інструкції лідерові подолян Тишкевичу, але той уже призначив день збройного виступу на 21 квітня (3 травня) 1831 р.
29 березня (10 квітня) 1831 р. корпус Дверницького перейшов Буг під Криловом. 31 березня (12 квітня) у Порицьку Дверницький видав відозву, у якій закликав шляхту й поміщиків до жертв на здобуття свободи. Генерал розраховував, що до повстання приєднаються селяни-українці, без яких, він розумів, успіх неможливий. 2 (14) квітня він вступив до містечка Дружкопіль, де передбачалося підписання конфедеративного акта, що мало сприяти розгортанню повстання на Волині. Однак конфедерацію утворити не вдалося. До корпусу приєдналося лише кілька шляхетських загонів, і його чисельність зросла до 7 тисяч. Волинські поміщики, налякані розміщеними в губернії російськими військами (у кожному повітовому місті стояло по батальйону російської піхоти), вирішили спершу подивитися, чи досягне Дверницький військових успіхів проти 12-тисячного корпусу генерала Теодора Рідігера (Федора Рідігера), що стояв над річкою Стир. Рідігер був ветераном війн із Швецією, наполеонівською Францією та щойно закінченої війни з Османською імперією. Після придушення повстання 1830—1831 рр. він буде командувати російськими військами, що придушували повстання у Кракові 1846 р. (за що отримав титул графа) і в Угорщині 1849 р.
Спершу Дверницький мав кілька успішних сутичок із російськими військами, але надії на велике повстання на Волині згасали. Хоча загін з 200 повстанців під командуванням графа Людвіка Отецького й захопив 3 (15) квітня 1831 р. Володимир-Волинський, польський корпус не мав можливості прийти на допомогу. За два дні місто було відбите у повстанців росіянами під командою знаного героя війни 1812 р. генерала Дениса Давидова, партизана й поета. Отецький із небагатьма повстанцями зміг пробитися до Дверницького, але шлях тому перепинив російський корпус Рідігера. На допомогу Рідігеру до того ж ішло з Дубна ще 6 тисяч піхоти з 20 гарматами. Через тиждень після того, як польський корпус увійшов до Волинської губернії, під Боремлем, недалеко від іншого історичного поля бою, Берестечка, відбулася найбільша битва польського «листопадового повстання» на теренах України.
Бій під Боремлем
Семи тисячам (4 батальйонам і 22 ескадронам) поляків із 12 гарматами протистояло 11 тисяч росіян (9 полків 10 і 11 піхотних дивізій та 3 резервних батальйони 25 дивізії — разом 6950 війська, 2 драгунських, 3 гусарських і 2 козацьких полки — разом 3830 вояків) із 36 гарматами. 6 (18) квітня 1831 р. поляки навели міст через Стир в околиці Боремля, але на іншому березі річки наштовхнулися на два єгерських полки росіян. У бою польська піхота втратила 50 полонених і до 200 вбитими й пораненими і знову відійшла за Стир, але росіянам через вправні дії польських гармашів та піхотинців не вдалося захопити міст.
Наступного дня, 7 (19) квітня 1831 р., відбувся бій, у якому взяли участь усі сили сторін. Уночі Рідігер переправив свої війська на лівий берег Стиру біля Хрінників та дав наказ атакувати позицію поляків, розраховуючи на власну велику чисельну та вогневу перевагу. Дверницький не скористався коротким моментом, коли можна було його військам переправитися через Стир та рушити на схід. Довелося приймати бій.
Дверницький поставив свою кавалерію в центр бойового шикування, правий фланг захищала річка та один батальйон піхоти й половина гармат. На лівому фланзі стояло 3 піхотних батальйони і решта гармат. Російський воєначальник поставив на своєму лівому крилі понад Стиром піхоту і 12 гармат, а своєю кіннотою і рештою артилерії розраховував охопити ліве крило Дверницького та притиснути його до річки й розгромити.
Бій почався атакою польської першої лінії кінноти. Вона завдала поразки першій лінії кінноти росіян. Російська кіннота контратакувала та відкинула поляків, але сама зазнала поразки від другої лінії польської кінноти. Полякам вдалося захопити частину російських гармат, із яких 5 вони змогли взяти з собою. Дії піхоти з обох боків були досить нерішучими, і бій припинився після сильної зливи. Обидві сторони, росіяни і поляки, у битві втратили приблизно по 500 солдатів вбитими, пораненими й полоненими.
Росіянам, незважаючи на переважні сили, не вдалося розбити Дверницького, але його ситуація залишалася складною. Нестача піхоти та набоїв до гармат не давала можливості ефективно протистояти ворогові. Зрозумівши, що сили повстанців на Волині слабкі й нездатні подати допомогу корпусу, Дверницький вирішив пробиватися на Поділля. Поранених у бою під Боремлем довелося залишити, вони потрапили до російського полону.
Дверницький відійшов до Берестечка, щоб там переправитися через Стир. Рідігер із переважними силами перешкодив йому здійснити цей намір, заступивши дорогу в Кременці. Дверницький (до якого зумів доїхати через австрійську територію офіцер польського генерального штабу з Варшави зі звісткою, що підмоги не буде, повернув на Почаїв і Колодне понад кордоном з Австрією. У Колодному він відіслав на той бік кордону всіх поранених і хворих. Не вистачало харчів для солдатів, їм допомагали мешканці австрійської Галичини. Російський фельдмаршал невідступно стежив за відходом супротивника, а 12 (24) квітня 1831 р. наздогнав авангард поляків біля Вишгородка і відкинув його від цього села. Дверницький, відрізаний від шляху на Поділля, зайняв міцну позицію біля села Люлинці поблизу австрійського кордону.
Надії Дверницького на те, що початок повстання в Подільській губернії послабить тиск на його корпус, не виправдався — Рідігер, почувши неправдиві чутки про те, що до Дверницького на допомогу йде сильний загін повстанців, вирішив будь-що ліквідувати польський корпус. 15 (27) квітня 1831 р. його атакували російські війська, 60 ескадронів кавалерії і 16 батальйонів піхоти, тобто вчетверо більше, ніж було тоді під командою Дверницького. Під тиском росіян польський генерал прийняв єдино можливе рішення, за яке на військовій нараді за день до того висловилася більшість його командирів. Власне, російська атака почалася, коли Дверницький вів перемови з австрійцями про капітуляцію; існувала небезпека, що австрійці можуть видати роззброєних бійців росіянам.