Учень Відьмака
- Автор: Дилейни Джозеф
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-6940-8 (fb2)
- Переводчик: Наталія Дьомова
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Учень Відьмака». Краткое содержание книги:
У центрі був його будинок і три сади, треба було ще додати село й найближчі гори. Потім ця мапа мала би розширитися та охопити все більше навколишніх земель. Але я вже казав, що не дуже вмів малювати. Відьмак доскіпувався до найменшої неточності, тож моя мапа дуже нескоро почала розширюватися. І аж тоді він почав показувати мені свої мапи, хоча, ніж їх роздивлятися, більше часу в мене забирало скручувати їх акуратно так, як він хоче.
Також я почав вести щоденник. Для цього Відьмак дав мені ще одного записника, вкотре повторюючи, що я мушу записувати попередній досвід, щоб на ньому вчитися. Але я не щодня там писав, іноді мені бракувало сил, іноді нив зап’ясток від швидкого писання в першому записникові, коли я намагався встигнути за уроками Відьмака.
Я прожив із Відьмаком один місяць, коли якось за сніданком він запитав мене:
— Ну як тобі, хлопче?
Я подумав: він про сніданок. Може, має бути щось інше, бо бекон цього разу щось підгорів. Тож я лише стенув плечима. Я не хотів образити богарта, який нас, мабуть, слухав.
— Ну, це важке ремесло, і я не триматиму на тебе образи, якщо ти тепер передумаєш, — сказав він. — По закінченні першого місяця я завжди дозволяю учням повернутися додому й добре подумати, чи хочуть вони вчитися далі. Дати тобі таку нагоду?
Я дуже старався не надто сильно радіти, але не зміг стримати усмішки. Правда, що дужче я усміхався, то сумніше дивився Відьмак. Мені здалося, він би хотів, щоб я відмовився, але я вже ледве міг дочекатися, коли можна йти. Знову побачити рідних і скуштувати мамині страви здавалося мрією.
За годину я вже вирушив у дорогу.
— Ти сміливий хлопчина і маєш гостру тямку, — напучував Відьмак мене у воротах. — Місяць випробування ти вже пройшов — так і передай батькові, і, якщо надумаєш продовжити науку, я зайду до нього восени по десять гіней, як домовлено. Маєш добрі задатки, але рішення за тобою, хлопче. Якщо ти не повернешся, буду знати, що ти передумав. А як ні, чекаю тебе протягом тижня. Тоді буду вчити тебе іще п’ять років, поки навчу всього, що знаю і вмію сам.
Я йшов додому з легким серцем. Розумієте, я не хотів казати це Відьмакові, але, щойно він дав мені можливість вернутися додому назавжди, я вирішив так і зробити. У Відьмака жахлива робота. Із того, що він розказував, Відьмаком бути не тільки самотньо, але й небезпечно. Людям байдуже, виживеш ти чи ні. Аби тільки ти позбувся того, що їм муляє, а ніхто й не подумає, чого воно тобі коштувало.
Відьмак розказував, як його мало не вбив богарт. Він оком не встиг моргнути, як богарт перекинувся з кімнатного стукача на камінного ламача і як загатив у нього каменем з ковальський кулак у величину. Йому ще й не заплатили, хоча він сподівався, що на другу весну отримає за це гроші. Ну, до другої весни було ще далеко, то чого він доробився? Я вирушив додому з твердою думкою, що краще вже гарувати в полі.
От тільки йти мені було майже два дні, і в дорозі в мене було багато часу на роздуми. Я згадав, як мені іноді нудно робилося на фермі. Чи витримаю я таке життя до кінця своїх днів?
Потім я почав думати: а що скаже мама? Вона так затялася віддати мене Відьмакові в учні, і якщо я це кину, то підведу її. Тож найважче — сказати їй все в обличчя й побачити її реакцію.
Я ще до вечора першого дня з’їв увесь сир, який Відьмак дав мені в дорогу. Тож на другий день я зупинявся лише раз помити ноги в струмку й дістався ферми перед вечірнім доїнням.
Коли я заходив у двір, батько саме йшов до корівника. Він побачив мене, і на його обличчі засяяла усмішка. Я хотів було допомогти йому з коровами, щоб ми заодно поговорили, але він велів мені відразу йти в дім до мами.
— Вона скучила за тобою, сину. Проллєш їй бальзам на душу.
Поплескавши мене по спині, він пішов доїти корів, але не пройшов я і десятка кроків, як із сараю показався Джек і пішов прямо до мене.
— Чого так скоро вернувся? — запитав він дещо прохолодно.
Чесно кажучи, не так прохолодно, як зовсім холодно. Він так скривився, ніби його тягнуло насупитися та всміхнутися водночас.
— Відьмак відправив мене додому на кілька днів. Подумати, буду я далі вчитися в нього чи ні.
— І що ти надумав?
— Пораджуся з мамою.
— Чого там радитися, вийде по-твоєму, як завжди, — буркнув Джек.
Зараз він остаточно насупився, я навіть подумав: щось сталося, поки мене не було. Інакше чого він такий ворожий? Чи не хоче, щоб я вертався додому?