Авантюра XL

Сімон ображено відповів, що це не ремейк,

а пісня, написана під натхненням від іншої.

ми з Сімоном знову посварилися,

знову через мене й знову через їжу.

я ніколи не куховарив,

відробляючи це постійним миттям посуду.

власне, я й сам для себе ніколи не куховарю (виправдовуюся),

що йому й пояснив. ми разом ходили по продукти,

я залюбки допомагав, нарізаючи овочі, наприклад.

Сімон наче й погодився на такий розкла́д,

але без ентузіазму,

і потім ця самісінька сварка повторювалася десятки разів.

часом я таки готував щось, але, як зауважив Сімон,

ніколи — з власної ініціативи. лише під тиском.

утім, загалом ми все ж непогано скентувалися

та добре знаходили спільну мову.

(повторюю це знову й знову,

знаючи, як буде далі.)

я дуже хотів піти в мексиканські гори

й висловив таку пропозицію. Рікі пристав одразу,

Сімон вирішив не ризикувати, бо в нього астма.

ми потім були раді, бо він би явно не потягнув.

я думав, ми підемо на якусь із невисоких гір,

але Рікі порозпитував знайомих

(бо сам він не з Мехіко, а з Хуареса),

і ми вдвох зібралися на Істаксіуатль —

третю за висотою вершину країни, п’ять тисяч двісті з чимось метрів.

я не думав, що все так серйозно, але, звісно, був у захваті.

— ідемо на вулкан, ідемо на вулкан! — три дні

щасливо повторювали один одному ми з Рікі.

ми виїхали затемна й за кілька годин

дісталися підніжжя Істаксіуатль.

(о місто, га?! з Мехіко не тільки до гір,

а й до океану теж недалеко. і до пустелі.)

в останньому селі ми з Рікі купили їжу:

на три дні на двох один кілограм граноли —

суміші зерен і горіхів —

і півкіло твердого шоколаду. все.

я викурив останню цигарку

й більше про це навіть не згадував.

Рікі постійно йшов уперед, обертався й чекав на мене.

я пітнів і задихався, проте вперто сунув угору.

в рюкзаку були тільки намет і спальник,

у Рікі в сумці — його, позичений, спальник і їжа.

більше ми нічого не взяли.

джунглі змінилися хвойним лісом,

над квітами літали колібрі,

лісоруби попередили нас про вовків.

Рікі дорогою знайшов каструлю

й запхав до своєї сумки.

ми довго йшли від водосховища

вузькою, на фут, кладкою

між прирученим струмком уздовж схилу

та прірвою.

почався Сибір, а о третій дня

прийшов язичницький бог

із громом і зливою.

ми проспали в наметі годин п’ятнадцять,

аж до наступного світанку.

і лише вранці нарешті побачили Білу Пані

(саме це, у перекладі з мови науатль,

і означає назва гори Істаксіуатль).

укрита снігом вершина.

да-а-алеко вгорі.

колись Істаксіуатль була принцесою.

і в неї закохався простий воїн. звісно,