Авантюра XL

— sí? — здивувалася вона, і, перш ніж я роздуплився,

ми з’їхали з дороги й посунули в джунглі.

проїхали з кілометр, вилізли на березі річечки,

сестри роздяглися до білизни,

і ми полізли купатися вчотирьох.

індіанки прали одяг і з цікавістю дивилися на нас,

і мені було перед ними трохи соромно.

турист, відчужений від місцевих

із їхнім справжнім життям.

якщо личко в сестрички було нічого,

то тіло, на жаль, почало здавати.

точніше, роздаватися.

зате трусики — стрінґи!

— поцілуночок, поцілуночок. un besito! — вимагала вона.

ну, я чмокнув у щоку.

— ні, не сюди. — і водить себе пальчиком по губах.

словом, тойво. довелося себе проституювати за «підвезу».

класика жанру.

чи поцілунок не рахується?

за спільну ж справу!

а Сімон, гад, іще довго з мене стібався.

далі сестрички розповіли, що в них своє ранчо,

запросили, сказали, що навчать нас їздити верхи.

хм, думаю: а я б уже й поїздив верхи —

чому б ні, якщо є така нагода?

ми з Сімоном порадились англійською й погодилися.

їхали через величні гори Сьєрра-Мадре,

вона показувала в бік особливо видовищного

урвища чи вершини:

— дивися, мі амор[25], дивися!

на перевалі зупинилися купити попоїсти.

було холодно, ми були в хмарі,

але те, що було видно,

було аж надреальним, надвипуклим,

із насиченими кольорами — темно-зеленим та коричневим.

дівчинка, що продавала фрукти й горіхи,

бідна-бідна індіанка років п’ятнадцяти,

кілька секунд дивилася мені у вічі аж так…

і її погляд був такий світлий, чистий,

на відміну від наших сестер.

і я відчув пронизливу любов

до цієї країни.

а потім, на під’їзді до Пуебли,

сестри стали діловими, неговіркими,

сухо запитали, в якій точці нас висадити,

«моя» знову чмокнула мене:

«бувай, мі амор». — і машина поїхала.

— а як же ранчо? — сумно вслід кинув Сімон.