Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
змерзли, прокинулися.
вилізли на білу, але дуже рельєфну надреальність.
залишили намет і рюкзаки,
подерлись останнім схилом.
вершина зблизька виявилася піком,
і гравій, змішаний із льодом,
обсипа́вся під руками й ногами.
наш намет став уже цяткою,
коли Рікі сказав:
— слухай, я геть п’яний. ти йди далі, якщо хочеш.
у мене після сну відкрилося друге дихання,
тож я ще п’ятнадцять хвилин дряпався на одному місці,
камінці з шурхотом сунули вниз по схилу,
а я не просувався.
залишалося всього метрів двісті по висоті.
але все одно довелося б іти через льодовик,
де вітрюган переносив і скидав у прірву купи снігу.
у напіврозвалених слизьких чоботах —
ні! есть у нас ещё дома дела,
тому ми стали спускатися.
і тут головне — терплячість.
ясно, що шлях назад ми загубили вже за годину,
й обходити довелося третіми дорогами,
впираючись в урвище
і знову вертаючись догори,
пробуючи новий варіант.
нижче стало легше,
бо ми йшли вздовж струмків,
обходячи місця, де вода падала вниз
із десятиметрової висоти, —
і заночували вже під першими деревами,
де все бодай сумісне з людськими вимірами.
а вранці
Рікі зварив у знайденій каструлі
весь шоколад, який лишався, —
і як же ми бігли назад,
до людей, до людей, до людей!
я був просто, просто щасливий,
побачивши в обід першу хатинку.
а тепер-от хочеться в Гімалаї чи на Марс. ну не триндець?
8
після повернення виявилося, що нас виселяють.
між Момо з Сімоном і нашими господарями
стався конхвлікт.
ну, з Момо все зрозуміло: песимізм.
а Сімон кілька разів щось не те казав
про котів однієї з мешканок будинку:)
цього разу Момо (а не Сімон)
знайшла інше місце,
і я з почуття солідарності
офіційно переїхав
разом із ними двома,
хоча, звісно, кожної другої ночі
й далі ходив до своєї подруги
вчити іспанську.
ми з Рікі напланували разом поїздити Мексикою,
поїхати, наприклад, до Мідного каньйону.
раніше ми з Сімоном урочисто обіцяли один одному,
що між нами не стане жодна жінка,
але раптом він мене приревнував до хлопця
й образився, що я його ставлю перед загрозою
залишитися сам на сам із Момо.
утім, Рікі таки поїхав до батьків,
поки мене десь носило,
і я потім дізнався, що Сімон, до його честі,
дав цьому сковородинцеві трохи грошей
на дорогу автостопом до Хуареса,
бо ж там три дні шляху.
ми стали жити з Момо та Сімоном
у кооперативі імені Панчо Вільї.
хто не в курсі, Панчо — такий собі
Робін Гуд-революціонер,
який зі скромних бандюків
вибився в народні герої.
я потім чув захопливу пісню про те, як Вілья
самотужки напав на США, і Вудро Вілсон
послав війська його шукати, але відомо:
лови вітра в пустелі.
а «Незалежний народний фронт Франсіско Вілья»
тепер робить класну справу.
незаможні люди захоплюють собі незайняту землю,
будують власними силами будинки
й живуть автономно,
з часом і легалізуючись.
отам ми й оселилися.
там же водночас жив під час перебування в Мехіко,
тобто тоді ж, коли й ми,
сам субкоманданте Маркос.
зрозумійте правильно, жодного культу особистості;)
це радше як жити під одним дахом
із Фантомасом. або навіть із Бетменом, о!
ми обговорювали з місцевими теорії про те,
що Маркос безсмертний,
бо він у масці і йому все пох.
може собі існувати в кількох примірниках.
власне, як казав він сам:
Маркос — це ти.
оригінал, як і належить Фантомасові,
на очі не з’явився.
або вів ці розмови й не зізнавався,
посміюючись у професорську бороду?
тим часом групова динаміка не стояла на місці.
якось Момо сказала, шо нада пагаваріть.
ну й поговорила.
сказала, що за цілий місяць у Мексиці,
всупереч її сподіванням, наша група
так і не склалася.
що ми з Сімоном зблизились, а вона
без Аліси залишилася сама самотою.
і що нам треба розійтися.