Вовки Кальї. Темна вежа V

— Ви вірите в це, — зачудовано промовив Едді. — Ви справді в це вірите.

— Ну… так. Книги можуть бути коштовностями. І цінність залежить від різних чинників. Іноді для цього достатньо підпису автора. Іноді, як-от у цьому випадку, багато важить помилка. Часом це примірник з першого, дуже маленького накладу. Але, містере Дін, чи має це стосунок до причини вашої появи тут? Хіба ви про це хотіли… побесідувати?

— Ні, думаю, що ні.

Але про що саме він хотів побесідувати? Він це знав — чітко уявляв собі, коли витурив Андоліні і Бйонді з заднього приміщення, а потім стояв у дверях крамниці, спостерігаючи, як ті, заточуючись і підтримуючи один одного, бредуть до «лімузина». Навіть у цинічному Нью-Йорку, де нікому ні до кого не було діла, вони привертали до себе чимало поглядів. Обидва скривавлені, обидва отетерілі, неначе на лобі в них було написано: «Що, в біса, зі мною сталося?» Так, тоді завдання було для нього ясним. Але книга (і прізвище її автора) геть забили йому баки. Едді взяв книгу в Тауера й поклав лицем донизу, щоб не дивитися. І став крихта за крихтою збирати розхристані думки.

— Перше і найважливіше, містере Тауер, — це те, що вам треба на якийсь час виїхати з Нью-Йорка. До п'ятнадцятого липня. Тому що вони повернуться. Можливо, то будуть не ці типи, але в Балазара багато «шісток». І в них чухатимуться руки як слід провчити вас і мене. Балазар — деспот. — Це слово Едді вивчив від Сюзанни, ним вона називала Цок-Цока. — Його метод ведення бізнесу — завжди загострювати конфлікт. Ви даєте йому ляпаса, а він вам — два, і то сильних. Ви затопите йому в ніс, він зламає вам щелепу. Ви кинете гранату, він у відповідь скине бомбу.

Тауер застогнав. Стогін вийшов дуже театральним (хоч і не був неприродним), і за інших обставин Едді міг би розсміятися. Але тієї миті було не до сміху. Крім того, він потроху згадував усе, що хотів сказати Тауерові. Він міг би виторгувати пустир за безцінь. І виторгує.

— До мене вони, напевно, не дістануться. Я маю справи в іншому місці. Можна сказати, за горами, за ланами. Ваше завдання — подбати, щоб вони не дістали й вас.

— Але ж… після того, що ви зробили… нехай навіть вони і не повірили щодо жінок і дітей… — Очі Тауера, широко розплющені за покривленими окулярами, благали Едді сказати, що насправді той не збирався повбивати стільки люду, щоб заповнити трупами Ґренд-Армі-Плаза. Але Едді нічим не міг йому допомогти.

— Кел, послухайте. Такі типи, як Балазар, не користуються словами «вірити» і «не вірити». Вони перевіряють на міцність. Чи я налякав Шнобеля? Ні, просто вирубав. Чи я налякав Джека? Так. І якийсь час він ще боятиметься, бо в нього є трохи уяви. Чи Балазара вразить те, що я налякав Страшка Джека? Так… але рівно настільки, щоб він став обережним.

Едді перехилився через стійку, чесно дивлячись Тауерові у вічі.