Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— То як, Джеку? — важко дихаючи, промовив новоприбулий. — Досі вважаєш, що це іграшка? А я думаю інакше. Я зараз натисну на гачок, і твої мізки полетять аж до Гобокена.
В очах Джека Андоліні Едді побачив страх, але не паніку. І не здивувався. Саме Джек Андоліні зацапав його після того як він не привіз вантаж кокаїну з Насау. Зараз він був молодший — аж на десять років, — але не вродливіший. Андоліні, якого великий мудрець і видатний наркаш Генрі Дін охрестив Старим Страшком, мав опуклий лоб печерної людини і величезну щелепу. Його руки були такими великими й довгими, що здавалися карикатурними. Він виглядав не лише як Старе Страшко, але і як Старе Дурко, хоча насправді був аж ніяк не дурним. Недоумки не ставали правою рукою таких, як Енріко Балазар. І хоч на ту мить Джек ще не видерся так високо, але 1986 року, коли Едді повертатиметься на літаку в аеропорт Кеннеді, везучи під сорочкою болівійський порошок вартістю двісті тисяч доларів, він уже буде помічником Балазара. У тому світі, в тому місці й часі, Андоліні став фельдмаршалом Скелі. У цьому ж, подумав Едді, є дуже велика ймовірність, що він рано втратить працездатність. Будь-яку. Якщо не гратиме за правилами.
Едді сильніше натиснув на револьвер, глибше затоплюючи його під підборіддя Андоліні. У повітрі стояв міцний сморід розлитого бензину і пороху, що миттєво витіснив запах старих книг. Десь у тінях сердито сичав Серджіо, магазинний кіт, якому явно не подобався гамір в його володіннях.
Андоліні скривився і смикнув головою вліво.
— Забери… пече!
— Це квіточки порівняно з тим, як тобі пектиме там, де ти опинишся за п'ять хвилин, — похитав головою Едді. — Якщо ти не слухатимешся мене, Джеку. Твої шанси вибратися звідси невеликі, але не нульові. То як, слухатимешся?
— Я тебе не знаю. Звідки ти знаєш нас?
Едді забрав револьвер з-під підборіддя Старого Страшка і побачив червоне коло на тому місці, де щойно було дуло. А що, як я скажу тобі, що твоє ка — зустрітися зі мною за десять років? Що тебе зжеруть омароподібні страховиська? Що вони почнуть з твоїх ніг, узутих в черевики «Ґуччі», й поступово пробиратимуться вгору? Звісно, Андоліні не повірив би йому, як не вірив, що Роландів револьвер вистрелить, поки Едді йому не продемонстрував. До того ж на цьому рівні Вежі Андоліні, можливо, і не з'їдять омаромонстри. Бо то був дев'ятнадцятий рівень Темної вежі. Едді це відчував. Пізніше він збирався над цим поміркувати, але не зараз. Зараз сам процес обдумування видавався надто важким. Зараз Едді просто хотів пристрелити цих двох, а потім поїхати в Бруклін і добити Балазарів тет. Він постукав стволом револьвера по випнутій вилиці Андоліні. Йому доводилося стримуватися, щоб не взятися до діла по-справжньому, і Андоліні це бачив. Він блимнув очима й облизав губи. Коліно Едді досі впиралося йому в груди. Едді відчував, як під ним здіймається й опускається, як ковальський міх, грудна клітка.
— Ти не відповів на моє питання, — нагадав він. — А натомість сам почав питати. Ще одна така витівка, Джеку, і я переб'ю тобі лице стволом цього револьвера. Потім прострелю колінну чашку, і ти на все життя залишишся коником-стрибунцем. Я багато чого можу тобі відстрелити, але говорити ти зможеш. І не вдавай із себе недоумка, бо я знаю, що ти не дурний. Якщо й дурний, то тільки у виборі роботодавця. Тому я питаю ще раз: ти слухатимешся?
— А хіба я маю вибір?
Так само блискавично, як і перед тим, Едді вдарив Андоліні револьвером в обличчя. Сухо тріснула кістка вилиці. З правої ніздрі (не меншої од пащеки тунелю Квінз-Мідтаун, як здавалося Едді) шугонула кров. Андоліні закричав від болю, Тауер — від жаху.
Едді знову гепнув дулом револьвера під підборіддя Андоліні. Й, не зводячи з нього очей, сказав:
— Містере Тауер, наглядайте за другим. Якщо поворухнеться, дайте мені знати.
— Хто ви такий? — затинаючись, видушив з себе Тауер.
— Друг. Єдиний, хто може врятувати ваш зад. Наглядайте за ним, а я попрацюю.
— Д-добре.
Едді Дін знову зосередився на Андоліні.
— Я вирубав Джорджа, бо Джордж дебіл. Навіть якби він і переказав моє повідомлення, то сам би не повірив моїм словам. А як може людина переконати інших у тому, в що не вірить сама?