Засліплення

Вона заплакала й хряснула дверима.

Петер — убивця. Тишко, худорба Петер, якого завжди лупцювали однокашники. Сходи хитаються. Стеля падає. Чоловік охайний, аж педантичний, Ґеорґ випускає з рук капелюха й не підіймає його. Петер одружений. Хто ж знав. Друга жінка, їй за п’ятдесят, потворна, обмежена, вульгарна, не годна сказати по-людському жодного слова, позавчора уникла його руки. Першу Петер розчленував. Він любить свої книжки й використовує їх для схованки. Петер і правда. Краще б він уже брехав, брехав на відчай душі в юності! То ось нащо викликали Ґеорґа. Телеграма фіктивна, її надіслала дружина або поліція. Казка про безстатевого Петера. Гарна казочка, як і всі казки, висмоктана з пальця й безглузда. Ґеорґ — брат убивці-садиста. Заголовки в усіх газетах. Найбільший із живих синологів! Найкращий знавець Східної Азії! Подвійне життя! З посади директора психіатричної лікарні доведеться піти. Крах. Розлучення. Його наступником стане котрийсь із асистентів. Хворі, хворі... Їх мучитимуть, їх лікуватимуть! Вісімсот чоловік! Вони його люблять, він їм потрібен, він не має права їх кидати, про відставку годі й думати. Вони смикають його з усіх боків, ти не повинен іти, ми підемо з тобою, залишайся, ми зовсім самі, тут не розуміють нашої мови, ти нас чуєш, ти нас розумієш, ти до нас усміхаєшся, його чудові рідкісні птахи, вони тут геть чужі, в кожного своя, окрема батьківщина, жоден не розуміє свого сусіду, вони сварять одне одного й навіть не здогадуються про це, задля них він живе, він їх не покине, він залишиться. Петерову справу треба залагодити. Його біду можна пережити. Він народжений для китайського письма, Ґеорґ — для людей. Петера слід покласти до закритої лікарні. Надто довго в житті він стримувався. З першою жінкою в нього подалися нерви. Як йому було впоратися з несподіваною переміною? Поліція його віддасть. Можливо, пощастить перевести до Парижа. Те, що стан у нього неосудний, можна довести. Ні, Ґеорґ у жодному разі не допустить, щоб його лікарнею керував хтось інший.

Навпаки, він ступає крок уперед, підіймає капелюха, обтрушує його й чемно, однак рішуче стукає в двері. Щойно капелюх опиняється в нього в руках, Ґеорґ знову стає впевненим і досвідченим лікарем.

— Ласкава пані! — бреше він. — Ласкава пані!

Молоденький коханець Ґеорґ проказує ці слова як заклинання і так палко, що йому й самому стає смішно, немовби він сидить у театрі перед коном, де сам-таки й грає. Він чує, як вона підходить до дверей. «Мабуть, дістала люстерко, — міркує він. — Мабуть, пудрить носа й збирається виконати моє прохання».