Аналітична історія України

Для нас будуть цікаві тут саме історичні пошуки романтиків, пошуки коренів власного (в даному разі – німецького) народу. Пошуки що надихнули чимало видатних письменників Німеччини, зокрема – відомого Е. Т. А. Гофмана (1776–1822), якого намагався наслідувати (важко цього не помітити!) й М. Гоголь (1804–1852). Та для нас є цікаве те, що ідеї романтизму негайно знайшли підтримку в сусідній Чехії, в особі скрайнього в цьому Яна Коллара (1793–1852) та чи не найбільш стриманого з них Йозефа Юнґманна (1773–1847). Решта романтиків – слов’янофілів розташовується якраз поміж ними.

Ян Коллар був не надто досвідченим філологом та лінґвістом, хоч і викладав у Віденському університеті. Але був щирим романтиком та понад захопленою людиною. Відкривши слов’янську мовну спільність для себе, – він убачав її сліди та залишки по всіх усюдах. Він радив уживати замість «слов’ян» – назви «слави», виводячи їх від придуманої ним богині Слави, та пов’язуючи її – а як же, з поняттям слави. На жаль, з отим, помпезно–брехливим, імперським, – офіційним. Яке з часом повністю здискредитувало себе, особливо – в часи совєцькі, коли в кожному «славному» незмінно вбачався імперський покидьок із покидьків. На це його старший та більш тверезий сучасник, хоч теж слов’янофіл, Йозеф Юнґманн відповідав пастору Коллару 1828: «Ми радше будемо писати слов’яни, ніж слави… та й оте Ваше етимологізування ми тут вважаємо за нещастя та негоду нашої літератури». Дуже критично ставився до писань пастора Коллара й Павел Йозеф Шафарик (1795–1861), вільний від упереджень, та якого так поважав наш Шевченко. Незабутнє враження на Яна Коллара справила його подорож до Італії 1841.

Засновуючись на досить загальних індо–європейських подібностях лексики (а вони є, та в чималій кількості, поміж, скажімо, литовською мовою та латиною) він твердив, що: