Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
— Шановні друзі! Сьогоднішній день — незабутня дата в календарі інтелектуального життя Ільєуса. Наше культурне місто з гордістю і хвилюванням приймає видатного поета Аржілеу Палмейру, чий натхненний виступ, присвячений…
І поїхав… і поїхав… Він просторікував, а ті, що сиділи в залі, слухали. Слухала і Габрієла. Час від часу в залі аплодували. Аплодувала й вона. Вона думала про цирк, мабуть, вистава уже почалася. Добре, що там завжди запізнювались, щонайменше на півгодини. До заміжжя вона двічі побувала з доною Арміндою у Великому балканському цирку. Призначена на восьму вистава звичайно починалася лише о пів на дев'яту, а бувало й пізніше. Габрієла поглянула на величезного, немов шафа, годинника в глибині зали. Він голосно цокав, і це її розважало. Сеньйор Езекієл говорив красномовно, правда, слів вона не розбирала. Голос адвоката жебонів, наче струмок, перепліскувався, заколисував, навіював сон. Але заснути не дозволяло цокання годинника, чиї стрілки невмолимо рухали час уперед. Гучні аплодисменти порушили дрімоту Габрієли, прокинувшись, вона запитала Насіба:
— Уже закінчилось?
— Вступне слово. Зараз виступатиме поет.
Підвівся товстун у накрохмаленій манишці, йому зааплодували. Він дістав із кишені величезний аркуш паперу, розгладив його, відкашлявся, як сеньйор Езекієл, тільки голосніше, і сьорбнув води із склянки. По залі перекотився його громовий голос:
— Любі сеньйорити — букети квітучого саду, яким є ваш Ільєус! Доброчесні сеньйори, котрі полишили святе родинне вогнище, щоб послухати мене і поаплодувати мені! Славнозвісні сеньйори, що створили на березі Атлантики ільєуську цивілізацію!..
Товстун сипав словами, інколи перепочивав і пив воду, відкашлювався, витирав носовою хусткою спітніле обличчя; здавалося, що він ніколи не закінчить. Його промова була переповнена поезією. Кілька громоподібних фраз, потім голос промовця м'якшав, теплів, і йшла трагічна тирада:
— Сльози неньки над трупом маленького сина, якого покликав всевишній, це святі сльози. Почув я: «Сльоза материнська, сльоза…»
Тепер задрімати майже не вдавалося. Габрієла заплющувала очі, щойно починалося читання віршів, відводила погляд від годинника і намагалася не думати про цирк. Раптом вірші закінчились, але голос поета одразу ж загримів з новою силою. Габрієла здригнулася і запитала Насіба:
— Уже кінчає?
— Тихо! — зашипів Насіб.
Але і його хилило на сон, Габрієла це бачила. Незважаючи на те, що він удавав із себе уважного слухача, втупившись очима у поета, йому доводилось докладати чимало зусиль, аби не заснути тоді, як поет починав читати довжелезні вірші. Насіб прокидався, коли починалися аплодисменти, теж плескав у долоні і говорив, звертаючись до дружини доктора Демосфенеса, що сиділа поруч:
— Який талант!
Габрієла дивилася на стрілки годинника — дев'ята година, дев'ята година десять хвилин, дев'ята година п'ятнадцять хвилин. Перша половина циркової вистави, мабуть, уже підходила до кінця. Навіть коли вона почалася із запізненням, то все одно закінчиться не пізніше о пів на десяту. Правда, буде антракт, можливо, вона і встигла побачити б другий відділ, де виступатиме Туїска. Але ж, з усього видно, цей поет ніколи не закінчить… Росіянин Яків спав, сидячи на стільці. Містер, що влаштувався біля дверей, давно зник. Тут антракту не було. Ніколи їй не доводилося бути присутньою на такому нудному вечорі. Товстун випив води, їй також захотілося пити.
— Я хочу пити…
— Цить…
— Коли це закінчиться?
Поет перегортає аркуші один за одним і довго читає кожний з них. Коли Насібові теж не подобається, коли він куняє, то чого ж він прийшов? Дивно, адже він заплатив за квитки, залишив без догляду бар, не пішов у цирк. Габрієла не розуміла… Та ще й розгнівався, повернувся до неї спиною, коли вона попросилася в цирк. Дивно!
Гучні аплодисменти, заскрипіли стільці, всі рушили до естради. Насіб повів туди Габрієлу. Поетові тиснули руку, говорили компліменти:
— Чудово! Неперевершено! Яке натхнення! Який талант!
Насіб також сказав:
— Мені дуже сподобалось…
Нічого йому не сподобалось, він говорив неправду, вона знала, коли йому подобається. Він навіть задрімав, навіщо ж він бреше? Вони почали прощатися із знайомими. Доктор, сеньйор Жозуе, сеньйор Арі, Капітан не відпускали поета. Тоніко підійшов з доною Олгою, скинув капелюха.