Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
Недопустимим, тобто одержаним незаконним шляхом, буде і доказ, якщо він був одержаний не уповноваженим на його одержання суб’єктом процесу. До суб’єктів, які уповноважені вчиняти передбачені кримінально-процесуальним законом дії, спрямовані на збирання доказів, належать: особа, яка проводить дізнання, слідчий, начальник слідчого підрозділу, прокурор. Результатом цих дій (слідчих дій) можуть бути, власне, докази. Інші учасники процесу — підозрюваний, обвинувачений, їхній захисник, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач та їхні представники, вправі подавати відомості (документи, речі), які стануть доказами після їх перевірки та долучення до матеріалів справи органом, що веде досудове розслідування, або судом.
Збирання доказів не уповноваженим на це суб’єктом (слідчим, який не прийняв справи до свого провадження, чи підлягав відводу, оперативними працівниками органу дізнання без відповідного доручення слідчого тощо) тягне за собою незаконність одержання такого доказу і його недопустимість для обґрунтування відповідних висновків та рішень.
Вимога законності процесуальної форми збирання і закріплення доказів є гарантією, з одного боку, одержання достовірної доказової інформації, а з другого — дотримання прав і законних інтересів суб’єктів, від яких одержують докази. Недотримання встановленої законом процесуальної форми, її порушення під час проведення слідчих дій, спрямованих на збирання доказів та їх закріплення в матеріалах кримінальної справи, викликає обґрунтовані сумніви в достовірності таких доказів, а права та законні інтереси учасників слідчих дій можуть бути істотно і незворотньо порушені. Отже, недотримання цієї вимоги тягне за собою, як правило, недопустимість доказів, одержаних з порушенням процесуальної форми.
Судова практика чітко дотримується такої вимоги. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» від 30 травня 1997 р. (п. 4) зазначив: «Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв’язку з цим судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України».
Обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Це конституційне положення, що випливає з презумпції невинуватості, знаходить свій розвиток у ч. 1 ст. 327 КПК України, яка зазначає: «обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена». Отже, будь-які припущення, думки, догадки, якими б вони привабливими не були і кому б вони не належали, при вирішенні питання про вину особи доказами не можуть бути і значення не мають. Вони можуть бути використані лише для висунення версій, але не для обґрунтування вини. Такі припущення лише підтверджують сумнів, а він має бути витлумачений тільки на користь обвинуваченої особи.
Зміст презумпції невинуватості включає серед інших і правило про тлумачення сумнівів щодо доведеності вини особи у вчиненні злочину. Це правило є невід’ємною його частиною, і воно полягає в тому, що такі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченої особи. Категорії «сумнів» і «впевненість» характеризують ставлення людини до наявності чи відсутності певної обставини. У кримінальному судочинстві — до наявності чи відсутності хоч би однієї з обставин, які належать до предмета доказування в кримінальній справі, але насамперед події злочину, особи, яка його вчинила, та її вини (ст. 64 КПК України). Впевненість — це психологічний стан особи, яка веде кримінальний процес, і зокрема судді, коли вона без вагань виражає своє ставлення до результату пізнання як істинного або неістинного. Почуття сумніву є протилежним почуттю впевненості, переконаності. Воно характеризується невпевненістю, усвідомленням непереконаності, незадоволенням стосовно того, що приймається за істину, за вирішення певного завдання.