Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
— Нога як?
— А що нога! Людина — не тварина. Це тварині без ноги погано. А в людини головний предмет — совість. — Сказав зажурено: — Ось про що я все думаю. Бачиш, частину ноги відрізали, а я її все відчуваю, і навіть п'ятка болить. А її нема. Але є люди, у котрих пам'ять про Вітчизну одбило. А Вітчизна, вона ж однаково, що ти сам: де б ти не був, вона є і болить, Коли її навіть немає. Хто ж вони, ці виродки? Ненависники, слабодухі чи просто гади? — Помовчав. Поскаржився: На німців у мене нервів вистачає: у очі дивитись. А на цих терпіння немає. Згадую, як тоді гранатою у хвіст літака бабахнув. Особисто велике задоволення одержав. — Повідомив довірливо: — Собі в компанію я цілий гадючник зібрав.
— Тільки ти гляди не гарячкуй.
— Все буде акуратно. Я розумію.
І ні разу, навіть натяком, Тихон Лукич не поскаржився на те, що став жертвою жорстокого замислу. Він навіть радів таємно, що перехитрив Дітріха, ніби піймав його в його ж пастку. Розповів Вайсові:
— Кажу цій сволоті: «З моєю ногою ви здорово придумали. Вам, може, тепер залізний хрест дадуть. То ви масове виробництво диверсантів-інвалідів організували б». І рекомендую йому для цієї справи найбільшу підлоту. Він клички записав. Пообіцяв продовжити досвід, коли зі мною буде все гаразд. Знатимуть гади, як Батьківщиною торгувати.
Повертаючись разом з Дітріхом з госпіталю, Вайс мусив вислухати похвалу на адресу Гвіздка.
— Це справжній російський Іван, — казав Дітріх. — Простодушний, довірливий. Я хотів би мати такого слугу, тільки з здоровими кінцівками. Він мені навіть сказав, по своїй російській наївності, що з однією ногою жити дешевше: вдвічі менші витрати на взуття. Я був такий зворушений — адже він зовсім на мене не сердиться, — подарував йому пляшку рому.
Вайс дивився на вузьку потилицю Дітріха, на його тонку білу шию, на худі, високі, безмускульні плечі, і йому було нестерпно важко зберегти спокій.
Переборовши себе, він поринув у думки про Тихона Лукича і про тих людей, котрі, як і Тихон Лукич, тут побачили в ньому, у Вайсові, представника Радянської влади.
А ті, хто заслужив покарання… ті від покарання не втечуть. Уже в кількох школах Вайсові співробітники навчилися майстерно налагоджувати вибухівку для гранат і підривних зарядів блискавичної дії. Диверсійні групи, оснащені такими вибухівками, самі підривалися на них раніше, ніж встигали застосувати зброю в тилу Радянської країни.
І закинені в радянський тил з фальшивими документами, які позначив Вайс або хтось з його людей — в певному місці документи проколювали голкою, — диверсанти виявлялись міченими не тільки цим: скрупульозно, так що позаздрив би будь-який кадровик, у картотеці радянської контррозвідки, завдяки зусиллям Вайса та його помічників, педантично і акуратно було зібрано всі відомості про таких диверсантів.
А коли до групи щастило залучити свою людину, як це було з Гвіздком, така група довгий час працювала на холостому ходу, влаштовуючи безпечні вибухи в тих місцях і в той час, як вказували чекісти. І весь розвідувальний штаб абверу розробляв донесення групи, підконтрольної чекістам. Донесення, пройняті дезінформацією, з якої терпляче спліталася пастка, що часто мала не менше значення, ніж безшумний розгром цілої ворожої дивізії.
Чекісти люб'язно забезпечували таких абверівських розвідників прекрасно виконаними кресленнями, над якими довго сушили голову радянські конструктори, щоб з найбільшою технічною переконливістю вигадати вразливі ділянки броні нових радянських танків. І потім по цих ділянках акуратно й прицільно, але безуспішно стукали німецькі бронебійні болванки.
Загальний список праці радянської розвідки можна було б продовжувати безмежно. Але первинним вихідним поштовхом для всього цього складного творчого процесу була робота таких, як Вайс.
Про наслідки від початку своєї роботи Йоганнові Вайсу було відомо не завжди. Але він знав, як часто первинне, достовірно точне повідомлення ставало основою для розробки операцій, над якими працювали сотні спеціалістів різних галузей знань.
Встановити зв'язок із старим гравером Бабашкіним, який готував у майстерні «штабу Валі» фальшиві документи, Вайс доручив Ножеві через одного з його підлеглих. Через тиждень Ніж доповів, що старий спочатку виявився твердим горішком. На докори він відповів: