Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Кожний із гостей баронеси цікавив Вайса. Науково цікавив, якщо можна так висловитись. Навіть побіжного знайомства з ними було досить, щоб зрозуміти, як сильно втілювали вони в собі те, що становило сутність устрою, який породив фашизм.
Щиро, по-людськи зацікавив Вайса лише один гість баронеси — інженер-хімік Карл Будгофт, що працював на провідному «ІГ Фарбеніндустрі» будівництві заводу штучного каучуку.
Це був значний спеціаліст з виробництва синтетичного каучуку, що його гостро потребувала Німеччина. Будгофт належав до когорти необхідних рейхові людей і тому тримався зовсім незалежно. Він міг дозволити собі багато дечого, знаючи, що навряд чи хто насмілиться його хоча б пальцем зачепити.
Сивоголовий чоловік з моложавим обличчям, нервовий, дразливий, він був схильний до необачливих, дошкульних суджень.
На запитання, де він живе, Будгофт відповів:
— У поганенькому провінціальному містечкові Освенцімі, яке незабаром уславиться у віках як світовий центр работоргівлі.
— Скажіть краще, Карле, — запитав його професор, — що нового ви збираєтесь подарувати науці?
Будгофт усміхнувся.
— Працю про вплив тісних мундирних комірців на зір солдатів.
— Але це ближче до медичної проблеми, — усміхнувся професор. — Ви жартівник, Карле! З вашим розумом і знаннями, — улесливо додав він, — ви давно могли б подарувати рейхові що-небудь незвичайне.
— Професоре, — жваво обізвався Будгофт, — я цілком до ваших послуг. Вам треба кислотні розчинники для трупів умертвлених вами немовлят? Скільки палива можна заощадити! Адже ви, здається, відправляєте їх у крематорії?
— Вам не слід багато пити. І, до речі, серед моїх пацієнтів немає ніяких немовлят. Ви все перебільшуєте.
— Применшуєте, ви хочете сказати?
— Облиште, Карле! Кожен із нас робить своє діло.
— Робить, але по-різному.
Професор, ніби не розчувши, люб'язно налив по вінця коньяку у вузький зверху і широкий знизу келих, який тримав у долонях Будгофт. Той машинально зробив кілька ковтків. На запалих скронях інженера виступили крапельки поту. Дивлячись на пана Шіка, він запитав:
— Слухайте, пане Шік. Знаєте, як карають військовополонених у нас на будівництві?
— Якщо порушення не дуже злісного характеру, кладуть на козли і дають не більше як 25 ударів по м'яких частинах тіла.
— А хто лічить ці удари?
— Звичайно, сам винний.
— А коли він після 10–15 ударів втрачає свідомість?
— Роблять перерву.
— І хто ж мусить потім лічити далі?
— Він же.
— Але людина, що тільки-но прийшла до пам'яті, не спроможна лічити.
— Звичайно.
— 1 тоді його забивають на смерть?
— Солдати діють за інструкцією, — нагадав Шік. — Лічити мусить винний, і йому ж гірше, що він не використовує цього права. — Запитав уразливо: — Вас самого хіба не шмагали в школі? І батько не шмагав? Дивно!
Щоб пригасити лютий спалах Будгофта, Вайс запропонував йому прогулятися парком. Той, трохи зніяковілий через свою запальність, охоче погодився.
Темні шеренги лип з цурпалками обрізаних гілок, льодова кірка на доріжках, тонкий жалібний місяць… Обличчя Будгофта було майже таке ж біле, як його волосся. Він сказав Вайсові з відчаєм у голосі:
— Ви не уявляєте, яке це пекло — табори!..
— Чому ж не уявляю? — Йоганн усміхнувся. — Ви, очевидно, забули, до якого роду служби я належу?
— Але ж ви не гестапівець?
Вайс відповів:
— За переконанням — ні.
Будгофт підхопив жваво:
— Ви маєте рацію, серед нас є гестапівці не за фахом, а за складом мислення.
— Ви маєте на увазі тих? — Вайс кивнув у напрямку до будинку.
Будгофт запитав:
— Ви вважаєте, що я був не правий, коли сказав, що Освенцім — центр работоргівлі?
— Я думаю, ви помиляєтесь.
— А чому?
— Є й інші райони таборів, не менші за масштабами.
— О! — радісно вигукнув Будгофт. — Ця ваша поправка дає мені надію, що ви не засуджуєте мене за мої слова.
— Навпаки! Я просто вважаю, що ви були не зовсім точні, характеризуючи наше місто.
Будгофт поскаржився:
— Готель, де я живу, переповнений представниками різноманітних фірм, що прибули придбати робочу силу. І, оскільки я тут уже майже абориген, вони звертаються до мене за порадами. Адміністрація табору збуває їм людей, які перебувають у такому стані, що половина з них помирає в дорозі. Це не так збитково, як дещо незручно для фінансової звітності, яка мусить зберігатися в архівах фірми.