Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Полковник навіть іронічно відзначив, що німецький генеральний штаб дезінформував армію, розмалювавши невдачі росіян під час Фінської кампанії, але приховавши їхній успіх у прориві лінії Маннергейма, що не поступались у своїй силі лінії Мажіно. І сказав, що адмірала Канарка, який виявився неспроможний розгадати таємні, приховані до того сили противника, слід було б разом з його бездарними агентами повісити на Бранденбурзьких воротах.
І уже між іншим Фурст відзначив, що радянський морський флот своєчасно одержав наказ про бойову готовність № 1 і тому несподівані атаки німецьких морських сил і авіації виявились у перший день війни неуспішними.
— У зв'язку з цим я вважаю, — закінчив Фурст, — що війна з Росією матиме затяжний характер і це вимагатиме не лише виключної витримки нашого генералітету, але і безмежної відданості всієї нації.
І одразу Зубов так захоплено запропонував випити за здоров'я полковника, що той навіть трохи зніяковів. Він зовсім не чекав такого уважного ставлення до себе, особливо після того, як у районі Єльні втратив майже весь особовий склад своєї дивізії.
Розглядаючи на світло наповнений вином келих, Фурст сказав сумно:
— На Дніпрі, в районі Соловйовської переправи, радянський офіцер, що командував зенітною батареєю, повернув зенітні гармати проти моїх танкових підрозділів. Я переживав деякі труднощі і вважав, що не зовсім зручно доповідати командуючому угрупування фельдмаршалові фон Боку про цей конфуз, який приніс нам значні пірати. Але коли на підступах до Тули російські зенітні гармати завдали ще вагоміших втрат цьому вискочці, улюбленцю фюрера, танковому королю Гудеріанові, мене це дуже втішило. Бо масштаби моїх втрат незрівнянні з конфузом Гудеріана. Але я сподіваюсь, — додав він заспокійливо, — що німецький технічний геній перевершить російську технічну думку. І коли нові наші машини відповідатимуть своїм дещо романтичним назвам, то «пантери» і «тигри» так само люто розквитаються з російськими військами, як хижаки, що вирвались із клітки на цирковій арені, з переляканою публікою. У всякому разі, ми твердо розраховуємо на такий наслідок..
— Ви вже бачили ці нові машини? — поцікавився Зубов.
— О ні. Поки що їхнє виробництво і випробування на танкодромах зберігаються в суворій таємниці.
Завдяки Брігітті Зубов одержав тепер нову посаду: в будівельній організації рейхсміністра доктора Тодта. Зубов керував тут напіввійськовою частиною. Вона складалася з німецьких громадян, що відбували трудову повинність на різноманітних будовах, пов'язаних з потребами вермахту. Через свою кмітливість Зубов досить швидко посів у цій організації міцне становище.
І зовсім несподівано він виявив у собі хист тонкого і далекоглядного ділка. Так, наприклад, за особистим проханням керівників гестапо і СС, а також імперських особливих уповноважених він щедро віддавав вищі сорти цементу і сталевого прокату на спорудження в їхніх особняках широких і зручних бомбосховищ. А потім за допомогою своїх замовників або актував ці дефіцитні, дуже необхідні фронтові матеріали як недоставлені на місце в зв'язку з аварією на залізничному транспорті, або ж заміняв сортами, малопридатними для оборонних споруд.
Коли Вайс похвалив його за те, що він почав краще працювати, Зубов признався, зітхнувши:
— Перекваліфікувався на блатмейстера, та й усе. Я думав, у німців у цій справі порядочок: найсуворіший: облік, дисциплінка. А насправді що? Тягнуть собі все, що погано лежить. Ну й шахраї!
— Ти тільки не здумай відмовлятися од подарунків, — суворо попередив Йоганн.
— Виходить, вчиш брати хабарі?
— Саме так. І відповідно до твого становища, щоб тебе поважали.
— За хабарі?
— Ні, не за хабарі. — Йоганн намагався трохи пом'якшити вислів. — Просто ти повинен пам'ятати про свій престиж і не розтринькувати його на дрібниці.