Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід [UK]

— Не лякай мене, Явиндере. Я чув оповістки про авендері. Я мушу погодитися на це й прийняти його добровільно, інакше двобій за душу знищить нас обох.

— Так? То чому твої рани гояться майже миттєво? Чому ти б’єшся, наче фехтувальний майстер, одержимий демоном? Яким дивом ти переміг мене, Праведних, того пустельного вбивцю, врешті-решт? Якби ти хотів, то порізав би його на шматочки. Повір мені. Бог не має отримувати від тебе письмової згоди. Досить і того, що ти знаходишся в ситуації, коли тобі доведеться битися за життя. Він підсовує тобі свої вміння, а ти користуєшся ними, і тобі все важче обійтися без них. Бо потуга й сила спокушають. Аж якогось дня ти почнеш мислити й відчувати, як він. І тоді…

— Ми, скоріше, помремо. Я разом із ним. Я йому не піддамся. Шум річки розтікся лагідним сміхом.

— Я на мить майже повірив тобі. Так, ти впертий. Сьогодні вночі ти мало не потонув, щоб не дозволити йому заволодіти твоїм тілом. Знаєш, що тоді сталося б?

— Що?

— Ви обидва померли б, але його конаюча душа вивільнила б таку Силу, що могла зникнути половина міста. Я ледве встиг.

Злодій знову заплющив очі, зітхнув.

— Що, старий, обплутуєш мене мотузками? Ти намагаєшся сказати, що я не можу з ним битися, коли поблизу є люди? А що, коли мені байдуже до них? Ти казав, що я не маю виходу, що він мене все одно поглине. Я, скоріше, погоджуся на знищення всього світу, ніж це допущу.

За мить він почув тихе хихотіння.

— Ти зараз говориш до мене чи до нього? Га, хлопче? Кого ти хочеш переконати?

— Може, себе? Як він звався? Той авендері?

— Кулак Битви. Він був… був найкращим воїном і тактиком, якого Реаґвир Обійняв своєю душею. Але розділення… Бач, деякі авендері носили в собі шматочки душі бога роками. І ті фрагменти вростали в них, поєднувалися з їхніми душами. Якщо покроїш дощового черв’яка, то з кожного шматочка народиться хробак. Якщо поділиш душу на кілька частин, то за роки кожна з них стане окремою сутністю. Окремою свідомістю. Після закінчення Воєн Богів виявилося, що нашим Безсмертним не так вже й легко, скажімо, зібратися докупи. Інколи доходило до справжніх воєн поміж тими, хто народився з авендері.

— Як у Сетрена?

— Так. Він був першим. Тому Безсмертні відмовилися з’являтися поміж людей таким ось чином. Не тільки тому, що можуть померти, але й через побоювання, що поділяться на частини, які потім не зуміють поєднати.

— Чи може з такого фрагменту колись вирости новий бог?

— Хтозна.

— Я не дозволю йому цього зробити.

— Хе-хе-хе. В тобі знову говорить вуличний грабіжник. Нахабний і впертий. Знаєш, звідки взялися припливи?

— Ні, але відчуваю, що ти зараз мені все розповіси. Там хтось щось говорить про місяць.

— Так. Ідіоти. Дуже давно не було ані припливів, ані відпливів. Моря й океани стояли нерухомо, лише час від часу їх рвали шторми. І над берегом океану жив один дурник. Мешкав разом із маленькою донькою в хатці, такій як оця. Жили вони зі збирання того, що хвилі викинуть на пісок. Його донька полюбляла море, купалася в ньому щодня. Але одного разу вона вийшла ввечері, щоб поплавати, і не повернулася. Дурень шукав її всю ніч, а потім хтось йому сказав, що дівчинка випливла надто далеко й потонула. Знаєш, що він зробив?