Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід [UK]

— Як?

— Меч — це ключ. Той, що у підземеллях храму. Це справжній Меч Бога. Це частка його самого. Брама до його душі. Він з’явився ще до того, як Реаґвир уперше особисто завітав у світ. Його авендері поєднувалися із Володарем Битв, власне, через нього. Через поранення руки і втирання крові в руків’я. Ти не розповів мені, що саме сталося пару років тому в підземеллях храму, — Явиндер глянув на нього, примружившись. — Може, це й на краще, бо тоді… напевне, я намагався б тебе вбити.

Злодій глянув на руку. Шрам виглядав як риска, проведена червоною крейдою по шкірі.

— Звідки ти знаєш, що там сталося?

— Річка… вимила з тебе більше, ніж лише спомини тисячоліть. А я їх отримав. Так діє моя Сила. Кожен, хто зануриться в Ельгаран, перепливе через неї, нап’ється води… В місті всі криниці, фонтани й акведуки поєднані з нею. Вони поєднані зі мною.

— Тож ти знав, що роблять із Мечем? Що там помирають люди…

— Давай без цього шляхетного обурення, хлопче, — голос Явиндера затвердів. — За останні десять років Цетрон послав на дно майже стільки ж осіб, скількох убили жерці. Його я також маю засуджувати? Бо ж він робив це заради грошей і влади. Річка не суддя, але шлях, який несе до мети. Я мав би засуджувати тебе за кожен труп, який ти по собі залишив?

Альтсін кивнув. Йому могло це не подобатися, але в цьому була якась справедливість.

— А Меч? Якщо це не зброя, то що? — Прохід. Саме для цього його створили. Не зброя, а брама поміж царством Реаґвира та нашим світом. Про цей ритуал забули вже під час Воєн Богів, а для того, кого ти тепер носиш, існував лише один шанс, що хтось із жерців пораниться клинком, а потім випадково схопиться за руків’я. Але навіть він не міг передбачити, що люди зроблять із Мечем. Як сильно його занапастять. Багато років на ньому помирали нові й нові жертви. А він їх поглинав. Ти маєш розуміти, що Денґотааґ, хоча й був шматком душі бога, не мав власної свідомості. Ти ж не вимагаєш цього від дверей, еге ж? Щоб дістатися до царства Реаґвира, треба було померти від його леза. Меч забирав душу й пересилав її на той бік. Саме це він і намагався робити впродовж багатьох років, його сила зцілення проявилася лише як побічний ефект. Але Морок відрізав контакт із царством Володаря Битв, тож Меч лише громадив у собі душі нещасних, які на ньому конали. Аж врешті крізь браму, з-за Мороку, вдерлася Потуга, яку звільнив один дурень, і Меч прокинувся. В ньому зараз є частка душі бога і спомини про страждання сотень жертв. І він саме шукає вірних.