Експансія-I

— Хто це? — спитав він і знову виразно і близько побачив прямо перед собою обличчя Крісти.

— Ні, ти справді не чув про Верена?

— Звичайно, не чув, — збрехав Роумен. Він знав ціну Снайдерсу — товариський хлопець, аж ніяк не Сократ, у ВСС вів технічні питання, до аналітиків та розраховувачів стратегічної інформації його не допускали, тому й ставився до них з особливою повагою; Роумен для нього був людиною легенди; у ВСС усі знали історію Пола; та й те, що тепер він очолював іспанський підрозділ, само за себе говорило про його становище в ієрархії розвідок. Але Роумен розумів при цьому, що Снайдерс йому не союзник; він розумів також, що той прийняв його так дружньо лише тому, бо був цілком впевнений: несподіваний приліт Роумена до Мюнхена санкціоновано, отже, треба все зробити, поки він не запитав своїх нинішніх шефів у Пентагоні; а втім, все одно я маю люфт часу — поки військові надішлють запит до державного департаменту, поки перекидатимуться паперами, я встигну вирішити все, що треба; і це я мушу зробити за сьогоднішній день; якщо ж не вийде, то на всьому моєму ділі можна ставити хрест, — Гаузнер професіонал, це й є те головне, з чого й слід починати, щоб не було промаху.

— Це той чорт, що працював у генеральному штабі? — напівзапитливо сказав Роумен. — По-моєму, він займався росіянами?

— Він у нас займається росіянами, — підкреслив Снайдерс— На жаль, мені дали зрозуміти, що нас не стосується, чим він займався у минулому. Важливо, щоб він чітко працював на нас тепер.

— Ну й як? Надійний?

— Я не можу подолати в собі недовіри до німців, Пол. Не можу, та й годі.

— Ти расист?

— Я антифашист, як і ти. Не ображай мене. Я одвик від твоїх жартів, я все сприймаю серйозно.

— А я й кажу серйозно.

— Ні, я не заперечую, — виправився Снайдерс; йому весь час — і в минулому також — доводилося коректувати себе в розмовах з людьми такими, як Пол; птахи високого польоту; недоторканні; вони завжди говорили все, що спадало на думку, якщо навіть це йшло врозріз з загальноприйнятими нормами, — їм можна, їм платять не за посаду, а за голову. — Я не заперечую, Пол, серед німців трапляються й порядні люди.

— Невже? — Роумен посміхнувся. — Що це ти кажеш? Гіммлер, до речі, також запевняв, що між євреями теж трапляються цілком порядні, але все-таки їх усіх треба спалити в печах.

— Що ти хочеш цим сказати? Що я схожий на Гіммлера?

— Ні. Цим я хотів сказати, що німці, як і всі інші народи, цілком нормальні люди, такі ж, як ми з тобою… Але серед них народжувалися гітлери й герінги. Ось що я хотів сказати. І що у той час, коли в них у країні було безладдя, хаос і безпорядки, які лякають юрбу, вони пообіцяли створити державу дисципліни. Тільки для цього німці мусили переступити самих себе й знищити слов'ян та євреїв. Не сердься, Ед… Переможці повинні мати ясну позицію. Тим паче ти, який живе в Німеччині…