Привид безрукого ката
- Автор: Процайло Андрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7001-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Привид безрукого ката». Краткое содержание книги:
Привид безрукого ката дочекався свого часу. Він вселяється у тіло аспіранта Лева Безрукого, щоб віднайти нащадків страчених катом людей і попросити прощення. Адже лише так його неприкаяна душа зможе звільнитися від столітніх земних поневірянь. На цьому заплутаному шляху героя чекають випробування — зневірою і коханням, дружбою і зрадою... Чи впорається із цим Лев Безрукий, дізнаєтеся, прочитавши новий роман Андрія Процайла.
— Там і стійте! — скомандувала хвиляста лікарка і поклала трубку. А вже через хвилину в домашніх капцях та шубі поверх нічної білизни вона з'явилася перед ним.
— Чого ви забрели під мій будинок? — запитала сердито.
— Не знаю, — відповів зраділий Лев, але жінка йому не повірила.
З її сердитості до Безрукого дійшла ще одна чудасія — відпустивши тіло у вільне блукання містом, він забрів під будинок хвилястої лікарки, і саме тут Левові кров з носа захотілось подзвонити до неї. Випадковість, чи все-таки...
— Так і будемо стояти? — порушила мовчанку Марі Шмідт.
— Я взагалі-то не планував вас побачити, — відповів Лев. — Я тільки хотів повідомити вам, що я... теє... Ну...
— Хворий, — допомогла йому лікарка.
— Так-так. Саме так, — затакав Безрукий.
— Боже, які ті чоловіки безпорадні! — бубоніла собі під ніс Марі. — І нормальні, і ненормальні, всі — як діти... Так от, — продовжила, — до себе я вас не запрошу, бо до себе я нікого не запрошую. Ви мене чекаєте тут, як укопаний. Я одягнусь і вийду, трохи поговоримо. То як?..
— Гаразд, — відповів Лев.
— А тепер повторіть мені, що ви маєте робити? — приглядалася Марі до Левових очей, які наввипередки то жахали порожнечею, то видавали такі кольорові світи, що її лікарський досвід був безсилий збагнути, що діється.
— Стояти як укопаний, — відрапортував Безрукий.
— Правильно, — всміхнулась Марі і полегшено видихнула.
11
Ніч утікала, як ошпарена. Її давно вже так ніхто не вимучував, навіть у Новий рік. Через обох божевільних балакунів вона за всю зміну не здрімнула — шеф казав не зводити з них очей. Тому, підстерігши, як заспаний ранок ступив на поріг офісу, швидко здала завчасу підготовлений письмовий звіт про побачене й почуте — і гайда відпочивати. Чого доброго, наступної зміни знову доведеться слухати про безруких привидів та рудих слідчих, а з тих теревенів може поїхати дах. Чи, може, шеф хоче відправити її на пенсію та сам підстроїв той цирк? — спросоння майнула зрадлива думка. Може, знайшов молоду, повну сил нічку, а її, спрацьовану, хоче сплавити?..
Сон випарувався, наче вранішній туман. Ніч спохмурніла, настрій пропав, сили зникли. Не вгледіла власної голови, допустила до неї думку-кровопивцю, що своїми щупальцями вмить зачепилася за звивини, і про відпочинок тепер можна забута. Тепер ніч в муках чекатиме наступної зміни, щоб переконатися, що шеф нічого злого не надумав... Втратила пильність лише на долю секунди — і має. Ворог не спить, він лишень чекає, щоб прослизнути в голову і витворяти там, що хоче. Такі тепер мудрі технології. Не треба нікого сікти мечами, вішати, стріляти, труїти, душити газами та катувати атомом, треба тільки залізти в голову і там спокійно керувати. Бо все живе найбільше в світі вірить своїй голові, думаючи, що голова — своя. А насправді?..
— Вам не здається, що ніч дуже сердита? — запитала Марі, коли перші проблиски сірого зимового ранку підкрадалися до будинку, де жив Безрукий.
— Ранок теж не втішений, — мовив Лев і напрочуд серйозно запитав хвилясту лікарку: — Я псих?
Марі зразу перетворилася з красивої жінки в холодного фахівця.
— Думаю, так, — відповіла Марі Шмідт після короткої паузи. — Хоча... є ще в мене одне припущення, що повзає по лезу здорового глузду. Й поки що здоровий глузд не спустив з нього дух, бо... — лікарка зам'ялася, її «бо» мало пройти перевірку на власноруч придуманому нею детекторі брехні — Левові доведеться трохи потерпіти. Тим більше, до того йому не звикати.
Безрукий вчепився за «бо», як за рятівну соломину.
— Ви недоказали, — натякнув увічливо з такою нетерплячкою, аж лікарці здалося, що він зараз втратить контроль над собою, зірветься й трощитиме все підряд своєю здоровою катівською рукою та обрубком, закованим у гіпс. І все летітиме шкереберть, як у фільмах про кінець світу... Але її безрукий велетень не чіпатиме, у Марі не було ні мікрограма страху — страшний велетень повністю підвладний її волі.
— Бо мені треба побачити ваші листи, — врятувала ситуацію лікарка. Тим більше, листи дійсно не давали їй спокою.
— Ідемо до мене, покажу, — зітхнув Лев. — Раз ми вже тут, і раз я довірився вам. Навіть якщо ви замаскований ворог, все одно так буде найкраще. Мене швидше знищать, і я не буду мучитися...
— А... — Марі для ввічливості хотіла вставити декілька банальних реплік типу «незручно, негарно, непристойно, як це буде виглядати, що скажуть...»
— Пішли! — наполіг Лев. Зараз ним керувала та частина душі, що відповідала за рішучість.