Привид безрукого ката
- Автор: Процайло Андрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7001-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Привид безрукого ката». Краткое содержание книги:
Привид безрукого ката дочекався свого часу. Він вселяється у тіло аспіранта Лева Безрукого, щоб віднайти нащадків страчених катом людей і попросити прощення. Адже лише так його неприкаяна душа зможе звільнитися від столітніх земних поневірянь. На цьому заплутаному шляху героя чекають випробування — зневірою і коханням, дружбою і зрадою... Чи впорається із цим Лев Безрукий, дізнаєтеся, прочитавши новий роман Андрія Процайла.
Пальто було порване, з руки текла кров. Лев згадав, що має в піджаку носовика, але замість нього вийняв акуратного цупкого папірця. Це була візитка. «Марі Шмідт — лікар-психіатр обласної психіатричної лікарні» і номери телефонів, робочий та мобільний.
Лев забув про кров, бо уяву полонила хвиляста лікарка-красуня, яка так негарно вчинила з ним, піддавшись на брехню слідчого. В неї було дивне ім я та прізвище, жваві очі й таємниче обличчя, наче вона його замаскувала від людей, аби хто не врік. Зрештою, вона вся була дивиною. У роздумах про жінку Безрукий не помітив, як опинився на Сихові, біля торгового комплексу «Шувар».
Якесь симпатичне дівча всунуло йому в покалічену руку лист-запрошення на виставку-ярмарок побутово-господарських товарів «Відьмині забаганки», де за знижками можна було придбати відьомські мітли, ступи, кочерги, каструлі, глечики, панчохи, спідниці та всяку-всячину... Навіть модні відьомські хвости за дуже доступними цінами...
Запрошення на ярмарок нагадало Левові про листа від так званого Привида безрукого ката. Який його так розізлив, що вигнав на вулицю, щоб у русі прогнати лють. Колись Безрукий знешкоджував злість на стадіоні, намотуючи кола до безсилля, тепер було не до зручностей. Коли так раптово припікає, то достатньо вулиці з ввічливими недорослими спортсменами. Найбільший ефект викликав у нього договір, який своєю нахабністю довів його до афекту. Бо саме той чортів договір розкрив Левові очі на те, що його розігрують, кепкують з нього, як із дітвака. Та й із самого початку, навіть якщо після падіння на дах авто у голові залишилося мінімум глузду, можна було про все здогадатися. Як якийсь привид може писати листи? Як він може вселитися в тебе, ще й наполовину, виявляється, а потім, будучи в тобі, присилати поштою тобі листи? І додуматися до того, щоб укладати з тобою дурнуватий договір про послуги? На кшталт такого, яким користуються тепер? Де середньовіччя, а де 2013 рік? Якраз договір й відкрив Левові очі на весь отой цирк. О Боже, не забирай розуму!
Безрукий блукав містом, наче неприкаяний. Ледь удруге не наткнувся на веселу компанію, що шукала пригод. Хуліганам пощастило, що Лев не чув, як його лають, а зачепити його не встигли.
Ніч напала на Львів, оминувши вечір. Тіні виповзали з-за кожного будинку й шкірилися до Лева, наче божевільні. Він їх не відганяв, бо нічні блукання нашептали йому правду: хвиляста лікарка мала рацію — він хворий. Без оцього роздвоєння особистості, про яке говорила лікарка, він би ніколи не повірив у глузливі листи. Тепер можна деякою мірою зрозуміти рудого, бо він намагався з'ясувати, чи міг Лев сам вистрибнути з вікна, чи йому хтось допоміг. Рудий рився у чужих головах, бо така його робота — розгадати, що в них твориться. Безрукий сьогодні мислив як ніколи ясно. Але він відчував, що це ненадовго. Відчував, що цей інший, що вірить привиду ката, гупає в його черепну коробку, щоб вселитися у ній та трохи покерувати.
— Я здурів, — мовив уголос Безрукий, поглядаючи на пузатий місяць, що об'ївся куті на Різдвяні свята.
Він підійшов до самотнього ліхтаря, що грів нічну порожнечу, і набрав на мобільному номер з візитівки. Місяць дивувався, куди це він проти ночі дзвонить.
Через три гудки схвильований голос сказав:
— Алло...
— Це Лев Безрукий, — пояснив Лев. — Хочу вам у дечому зізнатися...
— Так, Леве, я вас уважно слухаю.
Безрукий глибоко вдихнув:
— Справа в тому... що ви маєте рацію: я дійсно хворий... Я про це дізнався випадково й боюся, що забуду знов...
— Ви вдома? — запитала лікарка не в тему. Видно, мала досвід спілкування з божевільними і боялася, щоб ці не наробили непоправних дурниць...
— Ні, я гуляю.
— Де ви зараз?
— Під ліхтарем.
— Це дуже добре. Конкретніше можна?
— Можна. На вулиці під ліхтарем...
— А на якій вулиці? — терпіння лікарці не позичати.
Лев пооглядався.
— Чесно кажучи, я не знаю... Я йшов, йшов... і сюди прийшов, — хихикнув. — А пиріжка не знайшов...
— Підійдіть до адресної таблички на будинку, прочитайте вулицю та номер, — інструктувала лікарка.
— Ви думаєте, у нас так легко знайти на будинку табличку? — запитав Лев.
— Думаю, так. Бо перед Євро все гарно порозвішували, і не тільки українською.
— Добре, — мовив спокійно Безрукий і підійшов до будинку. Там справді висіла нова адресна табличка. — Пасічна, 104, — прочитав.