Дона Флор та двоє її чоловіків

Чому ж сеу Жиль не бажав спілкуватися з доктором Карлосом Пассушем — затребуваним лікарем, з інженером Вале — впливовою особою в секретаріаті Транспортного відділу, з телеграфістом Пейшоту — літнім паном, який збирався на пенсію, досягнувши неабияких висот у поштовому відомстві, з молодим журналістом Насіфе, який отримував чималий прибуток від «Сучасного торговця» за, якщо вірити рекламі, «невтомний захист інтересів баїянської комерції»? Насправді всі ці люди були сусідами Жиля і належали до кола «респектабельних сімей»… Недорікуватий Жиль не вмів навіть друзів обирати; якщо він не сидів із Безоднею в «Чудовій місцині», то грав біля дому Атенора Ліми в триктрак або в шашки, і це, либонь, була єдина радість у його житті. Цього Атенора Ліму, комерсанта з Табоане і одного з постійних Жілевих клієнтів, можна було б зарахувати до «респектабельних» сусідів, якби не його зв’язок, що про нього всі знали, з негритянкою Жувентиною, яка спершу служила у Ліми. Тепер вона весь час сиділа біля вікна, мала власну прислугу, словом, поводилася нахабно і зухвало, а її гучні передрачки з доною Розилдою чула вся Ладейра-до-Алву. А недолугий Жиль, всівшись просто на тротуарі брудної вулиці, люб’язно вітався з тією простолюдинкою, наче то була дружина священика чи судді.

Зусилля дони Розилди подружитися з впливовими людьми були марні: з сімейством Коста — нащадками помітного політичного діяча і власниками величезної плантації в Матата (іменем цього знаного політика було названо одну з вулиць, а його онук Нелсон став видатним банкіром і промисловцем); з сімейством Марінью Фалкау з Фейра-де-Сантани, в крамниці якого Жиль замолоду стажувався (сеу Жоау Марінью позичив йому грошей, щоб він міг переїхати до столиці), з доктором Луїсом Енріке Діас Таварес, директором відділу, що всі вважали його розумахою і який публікував свої статті в газетах, — його ім’я вона вимовляла з особливою гордістю і щоразу нагадувала про свій з ним родинний зв’язок: «Це мій кум, хрестив мого Ейтора».