Дона Флор та двоє її чоловіків
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-436-3
- Переводчик: Катерина Скальская
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Дона Флор та двоє її чоловіків». Краткое содержание книги:
Роман «Дона Флор та двоє її чоловіків» усесвітньовідомого письменника, громадського і політичного діяча, академіка Бразильської академії літератури Жоржі Амаду написано в жанрі магічного реалізму. Поряд із вигаданими, але цілком правдоподібними і живими персонажами, у творі фігурують реальні представники бразильської культури 30–40 років ХХ сторіччя — музиканти, співаки, актори, а також божества і духи афробразильських релігійних культів.
Та на першому місці, звісно ж, історія дони Флор, красуні, неперевершеної кулінарки, власниці школи «Смак і Мистецтво», яка мусить обирати, що для неї в житті важливіше: громадська думка чи особисте щастя.
Утім, дона Розилда не відчувала ненависті ні до Антоніо Мораїса, ні до невістки. По-справжньому вона ненавиділа тільки Гульвісу, і ніколи не могла пробачити доні Флор її заміжжя — результату підлої змови проти авторитету і рішень дони Розилди. Щодо старшої дочки Розалії, то хоч дона Розилда і не була в захваті від її вибору, але не перешкоджала почуттям молодят і не була проти їхніх заручин. Із зятем та з невісткою вона не знаходила спільної мови, бо за своєю природою просто не могла не докучати ближньому, і якщо не сперечалась із кимось, то почувалася порожньою і нещасною.
Гульвісу ж вона зненавиділа ще відколи він залицявся до її доньки, розставляючи тенета брехні та зваб, у які заплутував дону Флор цей осоружний претендент на її серце. Вона навіть імені його не могла чути. «Була б у нас справжня поліція, цей негідник давно сидів би у в’язниці», — повторювала вона щоразу, як їй нагадували про зятя, цікавлячись, як у нього справи, чи переказували вітання.
І коли вона вряди-годи навідувала дону Флор, то перетворювала свої візити на справжнє пекло і мучила її розмовами про шахрайські витівки Гульвіси, про його розпусні походеньки та безперервні скандали.
Ще стоячи на борту пароплава, вона розчахнула свої гидомирні вуста і прокричала доні Нормі, яка на прохання дони Флор зустрічала її:
— Нарешті той проклятущий відкинув ратиці!
Пароплав причалював, набитий нетерплячими пасажирами з клунками, кошиками, торбами, всілякими пакунками і сумками з фруктами, маніоковим борошном, картоплею, солодким маніоком, вудженим м’ясом, капустою і гарбузами. Спускаючись трапом, дона Розилда не переставала викрикувати:
— Цьому каторжанському виродку давно пора було на той світ!
Дона Норма розгубилася. У присутності дони Розилди вона завжди знічувалася так, аж земля пливла з-під ніг. З самого ранку співчутлива сусідка прийшла в маленьку гавань, готова підтримати і підбадьорити згорьовану тещу, сподівалась побачити її в жалобі і в сльозах, надіялася побідкатися разом на непевну долю: сьогодні людина жива і сповнена енергії, а завтра вже лежить в труні…
Вона б вислухала її скарги, втішила дону Розилду, порадила б скоритися волі Господа, який відає, що творить. А потім вони, мати і близька подруга дони Флор, обговорили б, як тепер жити вдові, яка зосталася сама-самісінька на білому світі, а ще ж така молода. Ось до чого готувалася дона Норма. Усі її жести, слова, рухи — все було винятково щире і співчутливе: її поведінка не мала жодної показовості. Дона Норма звикла перейматися долею всіх, хто її оточував; вона була за своєрідну швидку допомогу для сусідів, які приходили в її дім, найкращий на вулиці (якщо не брати до уваги дім аргентинця Бернабо, власника керамічної фабрики, до слова, — аж занадто розкішний), щоб позичити грошей з нагоди якогось свята, солі, перцю чи навіть дещо з її одягу, щоб покрасуватися на святі:
— Доно Нормо, мама просила позичити у вас горнятко пшеничного борошна для пирога. Вона потім вам віддасть… — казала Аніна, молодша дочка доктора Івеса, який жив неподалік. Його дружина, дона Еміна, співала арабські пісні, акомпануючи собі на роялі.
— А хіба ж твоя мама не була вчора на ринку? Але ж роззява!.. Одного горнятка вистачить? Приходь іще, як не вистачить…
Або ж негреня з дому дони Амелії кричало своїм пронизливим голосом:
— Доно Нормо, господиня звеліла попросити у вас чорну краватку-метелик сеу Сампайо, бо краватку сеу Руаса міль поїла…
Іноді приходила дона Різолета і драматичним, із придихом, голосом благала:
— Нормінья, Бога ради, допоможи мені…
— Що сталося, жінко?
— Якийсь п’яний сів біля мого дому, і я не можу увійти, що мені робити?!
Дона Норма йшла туди і, впізнавши того халамидника, всміхалася:
— Так це ж Бастіо Кашаса, людоньки добрі… Агов, Бастіо, вставай дорогенький, відіспишся онде в гаражі за будинком…
І так увесь день: хтось просить позичити грошей, хтось допомогти вгамувати чергового божевільного, хтось — доглянути хворого. Ще дона Норма безкоштовно робила уколи, конкуруючи з лікарями й аптекарями, не кажучи вже про ветеринарів: кішки з усіх околиць сходилися, щоб у темних закутках її дому народити кошенят, бо знали, що там вони і їхній виплодок будуть у теплі та безпеці. Окрім цього, дона Норма поширювала зразки лікарських засобів, що їх видавав їй доктор Івес, кроїла сукні та моделювала одяг — у неї був диплом кравчині, писала листи за неписьменних служниць, давала поради і вислуховувала скарги, допомагала організувати весілля, була хорошою свахою, словом, залагоджувала найрізноманітніші проблеми. Дні поспіль вона отак збувала у клопотах і не раз чула від Зе Сампайо: