Посол мертвих
- Автор: Мельничук Аскольд
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-557-5
- Переводчик: Ганна Яновская
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Посол мертвих». Краткое содержание книги:
Проте добром це все не скінчилося. Гетті знала, що завжди любить тих, хто згодом залишить її, — така вже її доля. Наприклад, її батько. Її вовк. А розуміючи, що колись вони з Полом теж розійдуться, вирішила його переграти — зробити так, аби він став одним із двох людей, котрі проводжають її зі школи. Другим, звісно, виявився я — хоча тоді ми вже переїхали до Форт-Гіллса.
4
Звичайно, найбільш драматичним актом зникнення в родині Круків став демарш Льва.
Перш ніж усе переповідати, маю зазначити, що все відоме мені про перші роки Круків в Америці я зібрав докупи з фрагментів, які чув од Ади, Алекса і навіть від моїх батьків, скріпивши з допомогою уяви ті шматки, які не дуже сходилися, — то були не стільки факти, як враження.
Круків у громаді не завжди сприймали як парій. Так само, як і мої батьки, Круки прибули на Елліс-Айленд на початку 1950 року, коли американські міста почали розростатися. Панувала метушня; солдати, котрі щойно повернулися з війни, докладали своїх умінь, відкриваючи нові справи: поважними вулицями курсували потужні «б’юїки» та «крайслери». Тим часом уяву повоєнних архітекторів і містобудівників захопив якийсь вірус — і наступні десять років нові будівлі здавалися виконаними на взірець мавзолеїв: немовби мільйони загиблих юрмились у коридорах їхньої підсвідомості, вимагаючи, щоби їм віддали шану.
Ада читала про Ґринвіч-Віллідж, Волл-стрит і П’яту авеню, проте до того удару, яким є Нью-Йорк, її ніщо не підготувало. Вона ввійшла в потік шовкових суконь, розкішних костюмів, чорних черевиків та високих підборів, і її понесло дрібними притоками в потужне русло, доки їй захотілося спинитись у затишній гавані. Що б це могло бути? Опера? Школа, де працювала її мати?
Однієї ночі їй снилося, що вона задрімала серед кам’яної пустелі й прокинулася від чиїхось кроків. Вона розплющила очі — й побачила видіння: з неба спустилися довгі спіральні сходи, схожі на молекулу ДНК, в золотому сяйві. Ними рухався вниз нескінченний потік ангелів, і на їхніх крилах через трафарет було намальовано черепи, — так люди поспішають на потяг на ескалаторах Ґранд-Сентралу. Ада прокинулася з легким серцем, почуваючи: можливо, Бог не залишає її навіть у цій далекій чужині. Після того вона почала ходити в такі місця, де її також переповнювали враження, тільки по-різному: в музеї Метрополітен вона не могла повірити, що стільки пристрасті можна зібрати під одним дахом, — навіть масштаби цієї роботи не вкладалися їй у голові; одначе туди вона ходила регулярно, завжди зупинялася біля сувенірної крамнички і купувала нові й нові листівки з Мадонною, до яких часто молилася. Щойно це стало можливим, Круки переїхали в менше місто на півночі Нью-Джерсі.
Тут до списку американських здивувань Адріани додалися газони перед будинками, лікарі, машини, телефони, проблеми з приголосними звуками в місцевих, швидкість і поклоніння успіху. Зрештою, вона прибула звідти, де донедавна друзі жили в пішій досяжності й ходили в гості без попередження, хоч і повільно. А у дворах були городи. Понад те на її прикордонній батьківщині ніхто не вважав, що людині для всіх потреб може вистачити однієї мови, — і для того, щоби висловити світ у його повноті. Ну, а ще істотнішим було те, що люди схилялися радше не перед успіхом, а перед невдачею. Чим же є християнство — релігія, в якій перший стане останнім, а останній — першим, — як не тріумфом невдач?