Серце пітьми

Здолавши п’ятдесят миль униз річкою від Внутрішньої станції, ми побачили курінь із очерету, похилий і жалюгідний флагшток, на якому майоріло пошматоване ганчір’я, що колись було прапором, і акуратно складену купу дров. Ото несподіванка! Ми пристали до берега й на одному поліні знайшли дошку з напівстертим написом, зробленим олівцем. Розшифрувавши його, ми прочитали: «Дрова для вас. Покваптеся. Підходьте обережно». Далі був підпис, який ми так і не розібрали, — у всякому разі, не «Курц», якесь довше слово. «Покваптеся». Куди? Вгору річкою? «Підходьте обережно». Ми не були обережні. Але застереження не могло стосуватися тих місць, які ми вже поминули. У верхів’ях ріки щось було не так. Але щó? І чи значна небезпека? Саме це нас цікавило. Ми сердито обговорювали безглуздість такого лаконічного стилю послання. Нетрі довкола мовчали й перешкоджали нам роздивитися обрій. У дверній проймі куреня висіла подерта червона фіранка, сумно метляючись перед нашими обличчями. Житло було покинуте, проте, поза сумнівом, тут не так давно мешкала біла людина. У курені стояв грубий стіл — дошка на двох стовпчиках, у темному куті валялася купа мотлоху, а біля дверей я знайшов книгу. Вона не мала обкладинки, а її сторінки, замацані пальцями, розмокли й забруднились, але корінець був любовно прошитий заново білою (досі чистою!) бавовняною ниткою. Неймовірна знахідка! Книга називалася «Вивчення деяких питань навігації» і написана була якимось Тоусером, Тоусоном або якось так, капітаном флоту Його Величності. Нуднувате чтиво, ілюстроване діаграмами й відразливими стовпцями цифр, яке надрукували шістдесят років тому.