Пора серця. Листування
- Автор: Бахман Ингеборг, Целан Пауль
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-033-7
- Переводчик: Петр Васильевич Рыхло
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пора серця. Листування». Краткое содержание книги:
Любовні стосунки між обома найвидатнішими німецькомовними поетами після 1945 р. починаються у повоєнному Відні. Інґеборґ Бахман студіює там філософію, для Пауля Целана Відень — тільки проміжна станція. У травні 1948 року вони знайомляться, наприкінці червня він їде до Парижа. Їхнє листування після розлуки спочатку нечасте, нерішуче, відтак воно набирає обертів і продовжується в нових драматичних фазах. Кожна з цих фаз мас своє власне обличчя: свій особливий тон, свої теми, свої сподівання, свою динаміку, свою власну форму мовчання. Наприкінці 1961 р. листовний діалог й особисті зустрічі припиняються, після того як психічна криза Целана під час т. зв. «афери Ґоль» досягає свого апогею.
Перейти на страницу:
Вість
Із теплуватого моргу неба виходить сонце.
Там — не безсмертні,
а полеглі в боях, дізнаємося ми.
Сяйво не зважає на тління. Божество наше,
історія, замовила для нас гріб,
воскресіння з якого не буде.
Березневі зорі
Сівба ще не близько. Виринають
рілля під дощем та березневі зорі.
Формулі безплідних думок
підкоряється всесвіт за прикладом
світла, яке не торкається снігу.
Під снігом, напевне, порох
і те, що ще не зотліло, пороху
майбутня пожива. О вітре, здіймись!
Знову плуги розтинають темінь.
Дні починають ставати довшими.
Довгими днями нас, не питаючи, висівають
у ті криві або прямі лінії,
і зорі зникають. А на полях
ми розквітаємо або гинемо впереміж,
покірні дощу й наостанок згідні зі світлом.
Опади, серце
Опади, серце, із дерева часу,
Опади, листя, із охололих гілок,
колись огорнених сонцем,
опади, як падають сльози з навстіж відкритих очей!
Усе ще куйовдить від ранку до вечора вітер
кучері Бога землі, що спадають на засмагле чоло,
та кулак під сорочкою вже затискає
зяючу рану.
Тому будь незворушним, коли ніжні рамена хмар
ще раз до Тебе прихиляться,
не втішайся, коли Гіметос ще раз наповнить
тобі щільники.
Бо селянину замало в посуху стебла,
замало одного літа нашій статі великолітній.
А що промовляє вже серце твоє?
Воно коливається поміж вчора і завтра,
беззвучне й чуже,
і те, що воно пульсує —
це його падіння із часу.
Полководцеві
Якщо та повинність заради честі
посивілих й осліплих народів
знову здійсниться, ти станеш
поплічником, послужливим
землям наших громад, ти ж бо знаєш,
як городити їх кров’ю.
Примарно з’являється ім’я твоє
в книжках, і натяк на нього
спонукає лаври рости.
Ми розуміємо: нікому не жертвуй
і не клич Бога. (Чи хоч раз мав він потребу
мати частку твоїх трофеїв? Чи був він хоч раз
прибічником твоїх сподівань?
Ти повинен знати одне:
тоді, коли більше не силкуватимешся
як твої попередники, шаблею
розсікти неподільне небо,
лавр пустить паросток.
Тоді, коли з безмірним ваганням
свою удачу виб’єш з сідла і сам
зіскочиш, я віщую тобі перемогу!
Бо ти її не здобув тоді,
коли тобі поталанило;
дарма, що ворожі стяги опустились
і зброя дісталась тобі,
а також плоди зі садів,
які посадили інші.
Туди, де на горизонті збігається
шлях твоєї удачі зі шляхом невдач
воєдино, скеруй свою битву.
Де сутеніє, де сплять солдати,
тебе кленучи, і тобою
прокляті, скеруй туди смерть.
Ти упадеш
з гори на долину, де вирують потоки,
у саму прірву, на дно родючості,
у сім’я землі, там — у копальні із золотом,
у ріки бронзи, з якої виллють
велителів статуї, у найглибші сфери
непам’яті, звідтіль — на віддаленість
у мільйон сажнів, у шахту сну.
Наостанок, однак, у вогонь.
Там подасть тобі лавр листок.
Великий ландшафт біля Відня
Духи рівнини, духи потоку, який прибуває,
на нашу кончину покликані, не зупиняйтесь під містом!
Заберіть зі собою вино, що стікає
за крихкі вінця, і понесіть до струмка,
жадаючи виходу, й отверзніть степи!
Перейти на страницу: