Піраміда Сонця
- Автор: Емченко Александр
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0513-8
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Піраміда Сонця». Краткое содержание книги:
Людина не зазнала радості пізнання, поки не ступила за обрій.
Людина не збагнула світобудови, поки не злетіла у безмежний небокрай, щоб до решти зрозуміти таємниці Землі та розгадати загадки інших планет Сонячної системи.
Про те, як земляни виходили за «пороги» й «обрії» своєї планети, як відкривали і досліджують нові небесні тіла, про майбутні пілотовані польоти до них, і розповідає ця науково-фантастична книга — своєрідна антологія міфологічних, історичних і наукових знань про наш великий сонячний мегаполіс.
У приймачі щось тріснуло, зашелестіло, й голос штурмана потонув у цьому звуковому гармидері.
«Планетоліт! Планетоліт! Я — «Сіаней», я — «Сіаней», — линули понад розбурханою оранжевою планетою повні відчаю заклики.
Сторонні сигнали, як і раніше, зумерили з дивовижною ритмічністю.
Тоді Оя зважилась на відчайдушний крок. Вона випустила на волю останню партію вогняних ріотів. Полум’яні птахи відразу взяли правильний напрямок. Багато з них загинуло у сутичках з фіолетовими переслідувачами. Одначе ті, що вціліли, зависнули над поверхнею, утворивши надійний канал зв’язку між зорельотом та штурманом.
«Продовжую облітати район сигналів, — передав той. — Видимість погана. Проте, щойно пролітаючи над широким плато, звідки пульсують хвилі, встиг помітити контури блискучого, куполоподібного апарата… Іду на зниження. Тепер уже добре бачу віялокрилий металевий диск, а поряд… поряд гравітоліт командора…»
Потім зореліт викликав командор: «Оя, люба дівчинко, ввімкни, будь ласка, по всіх відсіках корабля планетний гімн. Ми зустріли автоматичного ріота з сусідньої планети. Це напрочуд розумне і миролюбне створіння, дарма що його мозок вилито з неживої матерії. Гадаю, воно підкаже нам шлях до зв’язку з його творцями. Жити — значить перемагати…»
Оя чомусь заплакала. Потім ввімкнула улюблену мелодію. Пустельний «Сіаней» загримів у могутніх акордах традиційної симфонії життя.
Говорив посадочний апарат «Веги-2». Він надсилав сигнали біди. Точніше, хтось інший, невідомий, але, як видно, з високим інтелектом, звертався до землян. Цей «хтось» палко здоровив третю планету жовтого світила із виходом у Всесвіт. Таємничі пришельці, котрі, певне, зазнали на оранжевій планеті біди, закликали своїх братів по розуму до зустрічі, сподіваючись на їхній рятівний приліт.
Земля поривалася в небо. Планета йшла на Контакт.
Розмови про НЛО почали набувати іншого характеру.
МАРС:
«Я — бог війни! Даремно так мене назвали. Ніколи я не мав снаги до бойових баталій»
Щербатий меч Арея
І все ж четверту планету Сонячної системи назвали ім’ям саме цього бога — жорстокого, тупоголового і брутального покровителя армій і кривавих побоїщ. Привід той же — зовнішня подоба планети. На своє нещастя Марс з давніх-давен спостерігається на вечірньому небі, як червона, аж кривава зоря. Ось і випало йому ім’я кривавого бога війни!
Що не кажи, хоч і грізне, та все одно невдячне ім’я дісталося сусідові Землі. Здається, з усіх часів глибокої давнини всі прокляття світу впали на голову цього бога, котрий потоками ллє кров людства в міжнародних гекатомбах.
Бог війни, якого римляни називали Марсом, а елліни — Ареєм, був одіозним і нелюбим як на Землі, так і на небі. Це його войовничий дух весь час роздмухував полум’я Троянської війни, яка поглинула множину людей. Дійшло до того, що сама Гера звернулася до громовладного Зевса із скаргою на ненаситного бога війни:
— Невже ти, могутній Зевс, не гніваєшся на лихого Арея, що люто знищив стількох ахейських героїв? Знищив марно, безглуздо, мені на печаль. Тішаться з того твоя Кіпріда і срібнолукий Аполлон, бо самі підбили дурня, що не знає ніяких законів. А мені крається серце від болю. Хіба ти гніватимешся, як ми проженемо шаленого Арея з кривавого побоїща?
Цар богів дає «добро», і Гера виряджає на поле бою безстрашну Афіну Палладу, улюблену доньку Зевса, богиню мудрості, наук, мирної праці і переможної війни. Ставши на колісницю, «віжки й батіг в свої руки вхопила Паллада Афіна і до Арея погналася однокопитними кіньми».
Розпалений боєм, Арей не помітив грізної, як сама помста, богині і вже збирався було згубити непереможного героя Діомеда. Та Афіна відвела його смертоносний удар і сама спрямувала на нього спис Діомеда. Страшно зойкнув бог війни, наче десять тисяч дужих мужів воднораз застогнали, і від того зойку холодний жах пойняв обидва війська.
Розлючений Арей, спливаючи кров’ю, темною хмарою знявся на небо. Діставшись до Олімпу, він сів біля Зевса і показав йому свою рану, з якої цебеніла кров.
— Зевсе, наш батьку, — почав він жалісливо. — Невже не розчулює тебе оця жахлива рана? Завжди ми, безсмертні боги, мусимо тяжко страждати, коли смертним виявляємо ласку. Всі ми слухняно коримося твоїй волі, тільки дочку свою, що в неї на думці самі лиш злочинства, ти ніколи не спиниш владним батьківським словом. Нині вона напустила Діомеда змагатися з нами, олімпійцями. Спершу він поранив у груди ніжну Кіпріду, а тоді зухвало встромив свого довгого списа і мені ось у бік. Добре, що я врятувався втечею, а то ще довго зазнавав би мук від його жахливої і несхибної зброї.