"Володар Всесвіту"
- Автор: Дашкиев Николай Александрович
- Год: 1955
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «"Володар Всесвіту"». Краткое содержание книги:
Повільно обертається у світовому просторі наша стара Земля. І так само повільно, з деяким запізненням, котиться по її поверхні потужна припливна хвиля, горб якої завжди спрямований до Місяця. Так діє сила тяжіння цього світила.
Двічі на добу вода в океанах та морях збурюється, набігає на острови й континенти, затоплює мілини, виповнює бухти. Двічі на добу — відпливає, оголює дно, лишаючи на ньому свої щедрі, хоч і невибагливі подарунки: водорості, рибу, молюсків. А на молодика, коли Місяць і Сонце стоять на одній лінії щодо Землі, припливи й відпливи бувають найбільшими.
Лимареві пощастило, — його врятував відплив за «великої води». Та через шість з чвертю годин мав настати приплив, і коли б радист не схаменувся вчасно, набрався б він лиха.
Він заснув одразу ж, тільки-но потрапив на острівець, але спав не більш як три години. Допомогли прокинутися галасливі й нахабні чайки та пекуче проміння сонця.
Мишко підвівся, похитуючись, протер очі і, поступово приходячи до пам'яті, озирнувся.
Був яскравий день. Море одкотилося ще далі, — тепер з води похило стирчали не тільки уламки щогл, а й іржава покручена труба тральщика. Трохи ліворуч, на горизонті, проступала сірозелена смуга, а за нею — гори в сивій імлі. Вздовж берега тяглися групками скелясті острівці, — на деяких з них навіть росли дерева. Такі ж шматочки суходолу, — правда, поодинокі, — виднілися й позаду, у відкритому морі.
Тепер Лимареві стало навіть соромно за свою хвилинну легкодухість; дивним було не те, що він врятувався, а те, що не натрапив на жоден з островів раніше. Але святкувати перемогу ще не випадало: до Малайї лишилося з десяток миль і дістатися туди не легко.
На сусідній острівець Лимареві вдалося перейти по мілководдю. До дальшого — довелося пливти з кілометр. Та зате це вже була справжня суша — скелястий кораловий риф, напевне, виступав над рівнем моря навіть під час повної води, бо на ньому росло кілька пальм.
Лимар збив камінням один з великих округлих плодів. Кокос, певно, ще був недостиглий, але його м'якоть, схожа смаком на зелений гарбуз, таки вгамувала спрагу.
Отут Мишко й вирішив відпочити по-справжньому.
Починався приплив. Один по одному зникали під водою острівці, — лишалися тільки найбільші, найвищі.
А Лимар лежав у тіні під пальмою і дивився в бік Малайї. Що чекає на нього там?.. Як туди потрапити?.. І як вибратися звідти, якщо потрапиш?
Здавалося б, у другій половині двадцятого сторіччя вже не лишається місця для романтики: найудосконаленіші засоби сполучення та зв'язку роблять доступними всі потаємні закутки землі. А от, бач, і довелося йому, Лимареві, опинитися на безлюдному острівцеві, — без вогню, без зброї…
Він з задоволенням подивився на ніж: а це хіба не зброя?! Хоч як було важко, а все одно не впустив у море. І тепер тільки ніж і зможе захистити його в джунглях Малайї.
«Ну, от відпочину і — вперед на захід!» подумав Лимар.
Він відчував у цю мить насолоду перемоги над стихією, пишався з свого сильного, хоча й перевтомленого тіла.
— Вперед на захід!
Фронтовий заклик часів Вітчизняної війни прозвучав зараз зовсім по-іншому, набув своєрідного, неповторного відтінку.
«Стривай, а чому — на захід? — Лимар збентежено закліпав очима. — Коли зважати на положення сонця, то не на захід, а на схід?»
Справді, сонце рухалося не так, як звичайно, — не по південній, а по північній частині неба. А потім — це ж екватор. Зараз, опівдні, сонце мусить стояти прямовисно над головою?.. Чому ж воно почало знижуватися, так і не досягнувши зеніту?
І ось здалеку-здалеку, з дитячих років, у мозкові Лимаря випливли уривки фраз:
— …На екваторі сонце буває в зеніті два рази на рік: опівдні 21 березня і 23 вересня… З березня по вересень сонце на екваторі рухається по північній половині неба…
І так йому стало приємно, що вдалося згадати матеріал п'ятого класу середньої школи, що він остаточно заспокоївся і одразу ж заснув.
А сонце, як йому й годилося у цій тропічній смузі, рухалося таки по північній частині неба точно о шостій, за місцевим часом, прямовисно до горизонту сіло за гірські пасма Малайї, і одразу ж на небі спалахнули великі яскраві зорі.
Лимар прокинувся перед ранком — повний бадьорості, але дуже голодний. На саму тільки згадку про шматок густо посоленого чорного хліба йому аж звело щелепи.
Ледве дочекавшись відпливу, він знайшов і з'їв сирими кілька черепашок-мідій і рушив у дальшу подорож. З острівця на острівець, — де вбрід, а де і вплав, — він поволі наближався до своєї мети, до суходолу.