Анатомія неоголошеної війни

Спочатку Комiсаров говорив штампованими фразами типу: “переслідували за непокірність”, “чинили тиск”, “прийняв рішення самостійно за власним переконанням” тощо. Після невеликого застілля, під час якого він помітно підпив, кинув випадкову фразу: “Та хіба такі рішення самостійно приймають... За це тюрма...“ Після цих слів він нібито на мить протверезився, широко розплющив очі, намагався побачити мою реакцію. А ще через мить узяв пляшку, налив вина і за одним духом випив. Що мучило його тоді, я так і не дізнався. Розмовляти того вечора з Комiсаровим було марно, і я швидко залишив компанію, а наступного дня взнав, що цей старший лейтенант ніч провів у комендатурі. Вранці за наказом адмірала Касатонова “героя” випустили й відправили для остаточного протверезіння на корабель.

Конфліктна ситуація 9 квітня досягла свого апогею. Того дня Борис Єльцин і Леонiд Кравчук зв’язувалися по телефону двічі. Було досягнуто домовленості про припинення дій їхніх указів щодо Чорноморського флоту. Згідно з цією домовленістю, мала утворитися депутатська комісія двох держав для врегулювання спірних питань з належності флоту. Тимчасово було припинено формування управлінських структур майбутніх ВМС. Однак раніше в ВМС України вже відбулося перше призначення на посаду. 6 квітня Указом Президента України командувачем Військово-Морських Сил України призначено контр-адмірала Бориса Кожина, якого адмірал Касатонов одразу ж усунув з посади командира Кримської військово-морської бази “за внесення розколу та національної ворожнечі у військові колективи, спробу захвату бази і приведення офіцерів до присяги на вірність Україні”.

До цього на флоті вже протягом двох останніх місяців ходили чутки про пошук нового командувача ЧФ, якого мало призначити керівництво України. Називалися різні адмірали, і з різних флотів. Серед кандидатур були й ті, кого добре знали на флоті, хто користувався повагою та авторитетом. Відомо, що міністр оборони України та його найближчі помічники розмовляли на цю тему з віце-адміралом Олійником та контр-адмiралом Риженком з Тихоокеанського флоту, з контр-адміралом Кравченком з Балтійського, контр-адміралами Манченком і Чернишковим з ЧФ.

У цьому переліку, на жаль, на той час не було ще одного адмірала. Значно пізніше, коли постало питання про формування єдиного командування, його запросили, і українська сторона запропонувала кандидатуру адмірала на посаду першого заступника командуючого ЧФ на перехідний період. Але об’єднаного командування так і не було. Тому відкликаного з запасу адмірала довелося, на жаль, звільнити знову в запас. Це дуже прикро, бо цим віце-адміралом був Микола Гаврилович Клiтний. На Чорноморському флоті його добре знали як досвідченого моряка, високого рівня фахівця, умілого керівника. Мені були відомі переконання багатьох штабних офіцерів ЧФ, які в розмовах зі мною запитували: чому не запросили Миколу Гавриловича командувати українським флотом, адже за ним пішли б офіцери?