Енеїда [Aeneis - uk]

19] Матері жертву складав я Діонській, і божеським силам 20] Віщим за діло почате, й найвищому неба владиці 21] На узбережжі, — гладкого вола на жертовнику різав. 22] Поруч був пагорб, увесь і корчами, і дерном порослий, 23] Мірти галуззя кругом, наче кілля, над ним височіло. 24] От підійшов я й хотів із землі уже віття зелене 25] Вирвати, щоб замаїти густими гіллями жертовник, 26] Та — навіть мовити страшно — жахливе побачив я диво. 27] Щойно я першої гілки торкнувся, їй вирвавши корінь, 28] Чорна із неї закапала кров, і пасока землю 29] Заплямувала. Жах мене й дрож охопив, і від страху 30] Кров уся в жилах моїх зціпеніла, як крига холодна. 31] Пробую знов я на іншому місці гнучку галузину 32] Смикати — що за причина тут скрита, дізнатися хочу. 33] Але й з-під другого кореня кров полилась почорніла. 34] Довго розмислюю я, і німф цих полів я благаю, 35] Й батька Градіва, що гетів країну тримає в опіці, 36] Благословить це видіння й віщання страшне злагіднити. 37] Щойно я смикаю третю галузку з зусиллям ще більшим, 38] Знов починаю, коліньми в пісок пружинястий упершись, — 39] Що ж, говорить чи замовкнуть? — 3 могили глибокої стогін 40] Жалісний чую, і голос, озвавшись, до слуху доходить: 41] «Нащо, Енею, нещасного рвеш ти? Померлому — спокій! 42] Нащо ти руки скверниш? Тож був не чужинцем я в Трої, 43] Ані ця кров не тече з деревини. Геть з клятого краю, 44] Геть, з узбережжя тікай загребущого! Знай, Полідор я! 45] Тут ось залізне насіння із ратищ мене поховало, 46] Й держална гострі тих ратищ ростуть». Тоді-то тривога 47] Впала непевна на мене, що аж остовпів я, і дибом 48] Стало волосся на тім’ї, а слово у горлі застрягло.