Самотній вовк
- Автор: Дрозд Володимир
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: «Фоліо»
- ISBN: 978-966-03-3886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Самотній вовк». Краткое содержание книги:
Раптом мене осяяло: скільки часу для продуктивної праці вивільниться після найпростішої реорганізації — всадовити усіх, хто в кімнаті, спинами одне до одного! Розмов стане удвічі менше. І Юрко та Льолька не будуть усі вісім годин усміхатися одне до одного, як телята весною. Я засміявся і знову озирнувся, чи ніхто не завважив того сміху. Але на сходах я був сам. Уявив серйозне обличчя Прагнімака, що замислиться над моєю раціоналізаторською пропозицією, і мені схотілося розсміятися голосно, на всю залу. Поборов хвилинну слабкість, зібрав своє обличчя, що так і розповзалося, наче виліплене з сирого тіста, заклопотано насупив брови і зайшов до приймальні.
Ще не переступивши порога, нутром відчув: тривога. Я нашорошив вуха і припав до землі — десь шерхотіло листя, там, за деревами, хтось крадеться, і раптом війнуло гострим людським духом. Ліс одразу став чужий, грізний. Я шмигонув у кущі, підібгавши хвоста…
Стріпнув головою, ліс зник. Яке безглуздя — безперервна вовча тривога… Секретарка усміхалася не так холодно, як учора:
— Ви чули? Георгія Васильовича відправляють на пенсію.
Я нагнувся і поцілував їй руку: аби сховати своє обличчя, що раптом сполотніло.
— Це паніка.
— Не впізнаю вас, Петре. Невже ви сумніваєтеся в точності моєї інформації?
Вона назвала мене Петром, але я пропустив цю обмовку повз вуха. Подумав, що зараз можу поцілувати цю синтетичну ляльку, і вона не чинитиме опору. Я узяв її голову в долоні, повернув обличчя до себе — я таки розгубився, бо не передбачав такої критичної ситуації, а діяти треба швидко…
Секретарка дістала з-під друкарської машинки люстерко.
— Ви — жорстокий, ви не жалієте мене, тепер мої губи припухнуть. І ви жорстокий, що дозволяєте собі так зі мною поводитися. Ви ж мене не любите. А секс без красивого почуття — це пошло…
— Усі справжні мужчини жорстокі. Без цієї жорстокості еволюція людства давно б перервалася. Але я щирий. Я завжди роблю так, як мені хочеться. Я не вмію прикидатися.
На обрії потроху випогоджувалося, я вже подумував, що усе скінчиться щасливо. Обіпершись на ріг столу, машинально злизував з губ солодку помаду, слід од поцілунку.
— Ви мене так мало знаєте…
— Як банально — знаєте, не знаєте. Хіба ми когось знаємо, навіть самих себе? Ви сподобалися мені з першого погляду. — Я вже прикидав у думці, чи стане ця лялька мені в пригоді, якщо місце директора посяде Прагнімак. Втім, Прагнімак на неї просто не зважатиме, а то й звільнить.
— Які у вас тверді пальці, — сказала вона.
— Звичайні пальці, — вимушено посміхнувся я, ховаючи руку.
— Подушечки пальців тверді. Я люблю вольових мужчин. Ви не читали в газеті про фемінізацію суспільства? Жінки почуваються дедалі певніше, але я цьому не радію. Жінка ніколи не позбудеться схильності підкоряючи — підкорятися.
— Хто ж тепер господарюватиме в цьому кабінеті? — Я прикрив очі долонею, аби секретарка не помітила глуму.
— Звичайно, Прагнімак. Як це вам подобається? — Вона мала мене за спільника.
— Начальство знає, що робить, — відповів звичною примовкою Харлана, дивуючись її місткості. І додав поспіхом: — Завжди знає…
Одвернувшись од вікна, хапливо обмацував пальці: я даремно так знітився, подушечки були звичайні Притулив гаряче чоло до шибки: задихався, буцім з приймальні висмоктували повітря. По той бік вулиці здригнулася і стрибнула угору стрілка настінного годинника.
— Машина пішла по Георгія Васильовича?
— Георгій Васильович в управлінні. А Прагнімака прямо з дому викликали. Не встиг і передихнути після відрядження.
«Вона усе знає…» — заздро подумав і притулив до рота долоню, вдаючи, що солодко позіхаю:
— Поки в начальства трясуться жижки, подрімати…
Щільно причинив за собою двері директорового кабінету і упав долілиць на диван. Було ліньки ворухнути жодним м’язом. Усе зведене мною та покійним Харланом розвалювалося. А я, наївний, бігцем написав матері, нахвалився, мов синиця, що обіцяла море підпалити. А море котить собі сині хвилі і не думає горіти. Я залишуся, як і був, дрібним службовцем…