Ресторан на краю Всесвіту

Нарешті він щось побачив.

Він узяв п’ять маленьких пластикових квадратиків і поклав їх на поверхню столу, який стояв під полицею.

На п’ятьох квадратиках стояли чотири літери Ч, Е, П, У. Він виклав їх поряд з іншими трьома Р, У, Н.

— Чепурун, — вимовив він уголос. — Мої очки потроюються. Здається, я набагато покращив рахунок.

Кораблем хитнуло, і квадратики з літерами уже вкотре перемішалися.

Тріліан зітхнула і знову заходилася вирівнювати їх.

Туди-сюди мовчазними коридорами блукала луна він кроків Форда Префекта. Він вештався кораблем і зганяв свою злість на мертво-мовчазних приладах.

Чому корабель постійно здригається? — думав він.

Чому він перевертається і гойдається?

Чому ніяк не вдається визначити місце знаходження?

І все-таки, де вони опинилися?

Ліва вежа будинку редакції «Путівника по Галактиці для космотуристів» мчала міжзоряним простором із швидкістю, з якою ні досі ні після не літав жоден будинок у Всесвіті.

У центральній його частині з кутка в куток кімнати походжав сердитий Зафод Бібльброкс.

Руста сидів на краєчку столу і займався рутинною справою — розправляв свій рушник.

— То куди, ви кажете, летить цей будинок? — запитав Зафод.

— Зоряна система Жаби, — відповів Руста, — найлиховісніше місце у Всесвіті.

— А там можна перекусити? — запитав Зафод.

— Перекусити? Ви летите до зоряної системи Жаби і ще запитуєте, чи там можна перекусити?

— Без їжі я можу і не дотягти до зоряної системи Жаби.

У вікні вони не бачили нічого, крім силуетів, які, як слід гадати, були розмитими формами винищувачів із зоряної системи Жаби. На такій швидкості космос став невидимим і справді нереальним.

— Ось, посмокчіть оце, — запропонував Руста, простягнувши Зафодові свого рушника.

Зафод видивився на нього так, наче у того з чола ось-ось вискочить зозуля на пружинці.

— Він просякнутий поживними речовинами, — пояснив Руста.

— Ви що, завжди пхаєте до рота усілякий непотріб? — здивувався Зафод.

— Жовті смуги багаті протеїном, у зелених — суміш вітамінів В і С, а маленькі рожеві квіточки містять у собі екстракт із зерен пшениці.

Зафод узяв рушника до рук і захоплено дивився на нього.

— А коричневі плями? — запитав він.

— Соус для гриля, — відповів Руста, — на випадок, коли мені набриднуть зерна пшениці.

Зафод несміливо понюхав рушника.

Ще більше вагаючись, він спробував посмоктати один з кутиків рушника.

І одразу виплюнув його.

— Фу, — скривився він.

— Так, — сказав Руста, — коли мені трапляється смоктати з того кінця, то зазвичай доводиться пробувати ще трішки й з протилежного.

— Чому, — з підозрою поцікавився Зафод, — що у ньому?

— Антидепресанти, — відповів Руста.

— Знаєте, напевно досить з мене цього рушника, — сказав Зафод і віддав його.

Руста взяв рушника, зсунувся з столу, обійшов його, всівся в крісло і висадив ноги на стіл.