Рівняння Максвелла
- Автор: Днепров Анатолий Петрович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Г. Ф. Ляшко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Рівняння Максвелла». Краткое содержание книги:
В цій книжці вміщено два твори письменника.
«Рівняння Максвелла» — науково-фантастичні повість про те, як фашистські недобитки Західної Німеччини, використовуючи видатні досягнення сучасної науки і техніки, перетворюють людей на безвільних рабів. Колишній гітлерівський кат організовує незвичайний лічильно-обчислювальний центр, де функції кібернетичних машин виконують люди. Злочинці прирікають нещасних обчислювачів на страшну смерть в будинку для божевільних.
В оповіданні «Електронний молот» змальовується доля визначного наукового відкриття, яке палії війни намагаються використати на шкоду людині. Читач знайде в оповіданні також цікаві міркування про можливості створення гамма-мікроскопа.
Фред нерозуміюче закліпав очима.
— Густина речовини обернено пропорціональна кубу відстані між атомами. Цілком зрозуміло, що після електронного кування густина металу зросте більше ніж у тисячу разів. Якщо вага одного кубічного сантиметра хрому дорівнює семи грамам, то один кубічний сантиметр кованого хрому важитиме понад сім кілограмів.
— Ого! — вигукнув Фред. — Зовсім як зоряна речовина. Кажуть, густина речовини, з якої складаються зірки, фантастично велика. Один кубик цієї речовини важить кілька тонн.
— Цілком правильно. Це робиться за рахунок ущільнення атомних ядер.
— Отже, ви хочете відтворити зоряну речовину?
Кеннант підійшов до імпульсного генератора і ввімкнув напругу.
— Давайте вийдемо. Зараз почнеться електронна обробка металу.
Кеннант і Фред пройшли в сусідню кімнату. Позаду ровів генератор. Електронне кування хромової чашки помилось.
— Отже, ви хочете відтворити зоряну речовину? — повторив питання Фред.
Кеннант сів за стіл і довго дивився в очі свого помічника. Потім сказав:
— Справа в тому, мій молодий друже, що створення зоряної речовини не головне завдання. Все, що я роблю, потрібне для розв'язання однієї надзвичайно важливої прикладної проблеми з галузі оптики.
— Он як? Оптики? — здивувався Фред. — А я вважав, що ви займаєтеся суто металургійною проблемою.
— Ні. Все це потрібне для іншого. Я вирішив побудувати гамма-мікроскоп.
— Гамма-мікроскоп? — перепитав Фред.
— Так, гамма-мікроскоп. Він допоможе людям бачити окремі атоми і, можливо, навіть електрони…
— Ви жартуєте, професоре, — недовірливо промовив Фред.
— Анітрохи. У звичайних мікроскопах використовуються світлові промені з довжиною хвилі від чотирьохсот до семисот мілімікронів. Приблизно такі мінімальні розміри об'єктів, які можна вивчати в цих променях. Є мікроскопи, де використовуються ультрафіолетові промені. Це дає можливість бачити об'єкти, у десяток разів менші за розміром. Чим менші розміри мікроскопічних тіл, які ми хочемо спостерігати, тим коротшою має бути довжина хвилі світла.
Розміри атома — близько одного ангстрема. Це відповідає гамма-променям.
— Але як ви ці гамма-промені сфокусуєте, як примусите їх підкоритися законам геометричної оптики? Це ж неможливо.
— Можливо, — промовив Кеннант. — Для цього потрібен матеріал, що з нього, як ви правильно зауважили, можна створити фокусувальні пристрої для гамма-променів. Неважко здогадатися, що ця речовина повинна мати величезну густоту, тобто дуже малу міжатомну відстань. Якщо відстань між атомами речовини буде значно меншою за довжину хвилі гамма-променів, то вони від неї підбиватимуться, як світло від звичайного дзеркала.
— Он як! — вигукнув Фред. — І для цього ви й займетесь електронним куванням металу?
— Так.
— От здорово! І вам це вдається?
— Майже, — відповів Кеннант. — Погляньте на цю діаграму.
Кеннант підвів Фреда до стіни, на якій висіла схема дзеркального мікроскопа.
— Тут зображено три сферичні дзеркала. Це — параболічний конденсатор. Це — об'єктив дзеркала, в який вводяться гамма-промені. Зображення формується на екрані, що люмінесціює.
— Все це справді дуже просто, — сказав Фред. — Звичайно, за винятком виготовлення матеріалу для дзеркала, що відбиває гамма-промені.
— От у цьому й допомагає електронний молот.
Помовчавши мить, Фред, ніби роздумуючи, зауважив:
— Якщо можна виготовити такий матеріал, то можна збудувати й прожектор гамма-променів…
— Для чого? — насторожився Кеннант. Сиві брови його насупились.
— Адже це був би ідеальний прожектор променів смерті, про які так давно мріяли…
— Що? Промені смерті? — професор підвівся і суворо глянув на свого помічника.
— Авжеж. Можна виготовити велике параболічне дзеркало і в його фокусі укріпити джерело гамма-випромінювання, наприклад, кусок кобальту з атомною вагою 60. Від променів такого прожектора не можна було б сховатися навіть за муром.
— Мені не подобаються такі розмови, Аліксон, — сказав Кеннант. — Викиньте їх з голови. Я категорично забороняю думати в моїй лабораторії про смертоносні прилади.
Старий вчений кілька разів пройшовся по кабінету.